3 (2)

Я відчинив кабінет і жестом запропонував синові зайти всередину. Анрі сердито схрестив руки на грудях, показуючи, що він і кроку не зробить, доки не отримає відповіді.

І в кого такий упертий…

– Заходь, – запропонував я, – там поговоримо. Ти ж не хочеш, аби деталі цієї бесіди повторювали потім на кожному кутку.

– Здається, це ти не хочеш, – сердито примружився син, але кивнув і першим прослизнув до кабінету.

Некроманти завжди мають складні відносини зі своїми дітьми. Мій батько брав участь в моєму житті тільки тоді, коли треба було зіпсувати його. Я заприсягся собі, що не стану таким, як він, але жінка, що завагітніла від мене, заявила, що не бажає проблем і не хоче пов’язувати свою долю з некромантом. Вона пропонувала відмовитися від магічного дару, ніби це було просто, а потім, отримавши відмову, сказала, що виховає сина без моєї безпосередньої участі.

Бачилися ми мало. Я, якщо чесно, сподівався, що в малому не прокинеться мій клятий дар, і йому не доведеться танцювати на лезі смерті. Зрештою, навіть якщо дар пробуджується, його можна роздушити, знищити. Не варто розвивати в собі чари, заборонені в деяких країнах.

В Кофленді – ні, тому я й поселився тут. А от на батьківщині мого сина і колишньої коханої – так, там моя сила була причиною для переслідувань.

Однак доля не всміхнулась Анрі. Дар в нього пробудився рано та швидко набирав обертів. Ми й оком не змигнули, як син уже міг підіймати мертвих. Впертість його росла разом з магічною силою, Анрі навідріз відмовився змінювати країну, хотів довести, що він – безпечний.

Це мало не скінчилось стратою. На щастя, певну недоторканність некромантам і визнання їх дару може дати драконяче благословення. Після нього вже двадцятирічний Анрі згодився побути трішки зі мною, провести разом час, повчитися тонкощам сили. Адже тепер йому не треба ховатися.

…Але те, що ми стали більше спілкуватися, аж ніяк не означало, на жаль, що спілкування це виходило достатньо легким.

– Отже, – подарувавши мені ще один важкий сердитий погляд, гмикнув Анрі, – ти вмудрився знайти жінку, яку хочеш взяти за дружину, і навіть не розповісти про це рідному синові. І після цього ти запевнятимеш, що хочеш налагодити стосунки, а я надто таємничий.

Просто чудово. Дарина в Кофленді від сили кілька годин, ба, навіть менше, а через неї на мене вже образився син за надмірну таємничість.

– Запевняю тебе, якщо ти даси мені розповісти всі деталі, то перестанеш дивитися, як на зрадника, – гмикнув я. – Але спочатку все ж поділися, звідки дізнався.

– Це так важливо?

– Дуже. Я маю знати, як моя академія швидко розповсюджує інформацію.

– Намагаєшся зрозуміти, чи я випадково не причепив до тебе мертвого метелика-слухача? – вигнув брови Анрі.

В його віці я теж створював такі штуки, аби підслухати батькові ритуали, а потім спробувати повторити самотужки…

– Ну, якщо тобі подобається слухати мої ректорські наради, – всміхнувся я, згадуючи, які розмови вів останні багато тижнів, – то ти можеш і скористатися таким метеликом. Але не думаю, що ти будеш в захваті від мого монотонного бубніння.

– Це ти так намагаєшся відмовити мене від ідеї простежити за тобою, бо тобі є що приховувати, – закотив очі Анрі. – Насправді, я нічого не підслуховував. Просто в студентському крилі зчинився переполох. Там трійця розповіла, що вони викликали «наречену», і замість живого мерця до них з’явилася прекрасна золотокоса ельфійка. А потім я бачив тебе з нею в коридорі.

– Ти один бачив?

– М-м-м, ні, я і половина викладацького складу, які теж почули про новину від студентів і вирішили, що замість «мертвої нареченої» студенти випадково викликали твою, живу, але просякнуту некромантською енергією.

– Дуже цікаво, – скривився я. – Що ж, тепер у мене справді є наречена, – я побачив, як Анрі задихнувся від обурення, і додав: – я познайомився з нею зовсім нещодавно.

– Ти і зі мною став спілкуватися нещодавно! Не міг розказати?

– Це трошки інший порядок часу, – я підморгнув сину. – Ця дівчина впала мені на голову кілька годин тому.

– І ти вже назвав її своєю нареченою! Що б це ти так поспішав одружуватися з мамою!

– Твоя матір сама не хотіла за мене заміж, – нагадав я. – Проблеми з некромантом їй були ні до чого. Анрі, ти ж добре знаєш її характер.

– Знаю, – скривився він. – Якби не її спроби перетворити мене на правильного світлого мага, достойного нашої осяйної країни, я б, може, тут і не сидів.

Треба подякувати колишній за те, що у мене з’явився шанс зблизитися з сином.

– Тож в тебе нічого нема з цією жінкою? – уточнив Анрі. – Зовсім-зовсім?

– На даний момент – ні, – хитнув головою я і помітив, що син виглядає якимось аж надто спокійним. Ані краплі ревнощів, хоча з моїх слів можна було зрозуміти, що в майбутньому я б не проти роману.

Здається, він над чимось замислився. Серйозним таким став…

– Піду я, тату, – піднявся Анрі. – Піду.

Я кивнув, взявся за папірці… Аж раптом в голові спалахнула раптова думка.