2 (4)

– Це ж якась дурниця! – вигукнула я. – Мені негайно потрібно додому! Голос в моїй голові не говорить нічого корисного!

«Я майже ображений».

– Хочеш, щоб я була інакшої думки – поясни, як мені видряпатися з цієї халепи і не залишитися тут  навічно. Та навіть на добу. Я серйозно не можу, студенти…

Усе обурення, що кипіло в мені, враз погасло. Я почувалась, мов повітряна кулька, яку проткнули голкою, вона відсичала своє, а зараз лежить клаптиком гуми на підлозі і намагається підлетіти з новим поривом вітру. В голові гуділо від усіх тих «неймовірних перспектив», що тепер, здається, відкривалися переді мною. Я… Поняття не мала, що мені робити далі, куди бігти, як жити і як не втрапити у ще більшу халепу, ніж вже є.

– Я абсолютно точно народжена вдома, – зітхнула я. – І тепер мені, виходить, треба шукати того клятого бога, який наді мною почаклував і надіслав мене сюди? Наплювавши на власну роботу?

– Ну, власне, щось таке, – згодився Ольєр. – Але, принаймні, ти потрапила до нашого світу у період, коли до потраплянців ставляться нормально.

– А до них ще й ставилися ненормально?

– Ну, як тобі сказати, – він прокашлявся. – Це дуже вдалий рік для того, щоб стати частиною нашої спільноти, все, що я можу тобі повідомити.

Я важко зітхнула і згадала, з чого почалось наше з ним знайомство.

– Невже мені світить програма реабілітації потраплінців? – знервовано поцікавилась я. – Ні, може, у вас там чудово і всяке таке. Просто чомусь ця назва викликає у мене деякі негативні асоціації. Прямо-таки дуже сильні негативні асоціації. Я так не хочу!

Ольєр замислився.

– Ну власне… – він довго уважно дивився на мене. – Думаю, ми могли б спробувати цього уникнути. Я можу допомогти. Звісно ж, навзаєм.

Я запитально вигнула брови, показуючи, що вельми зацікавлена в його пропозиції і дуже уважно слухатиму.

Ельф вмостився на диванчику, потягнувши мене за собою туди, і м’яко сказав:

– Я міг би спробувати допомогти твоє призначення і повернути тебе додому. А ти допоможеш мені з викладанням в академії і з тим, щоб тут усе налагодити. Відповідний досвід у тебе є.

– Ага, а ще диплом про вищу магічну, – скривилась я. – Хіба ректор академії не може впоратись з такою задачею?

– Я не так давно ректор, – зізнався Ольєр, – багато чого дається мені складно. А проблем тут таке море-океан, що мені ні самотужки, ні в чиїй-небудь компанії не розгрести їх навіть за десять років. Проте в двох буде швидше почати! Тож я готовий призначити тебе своєю помічницею, заступницею…

– Проректоркою?

– З виховної роботи, – закивав чоловік. – Ти гарантовано нова людина тут, ну тобто…

– Ельфина.

– Ельфійка, – виправив він. – Не брала участі в корупційних справах. Нікого не лобіюватимеш. Все логічно! Виступатимеш на моєму боці.

– Що ж, – я кахикнула. – Ну, припустимо… Це могло б спрацювати. А ти допоможеш мені повернутись додому?

– Мій близький друг – артефактор. Для початку, він просто спробує розширити портал. Крім того, можливо, спрацюють ще деякі додаткові методи, – кивнув Ольєр. – Всі вони потребують часу, і не завжди це спрацьовує, однак, думаю, вигорить. До того ж, ти казала, тобі не можна пропускати роботу?

Я закивала. Звільнять же.

– Думаю, з цим я теж знаю як впоратися, – сяйнув усмішкою він. – Є певна, гм, магія. Основана на дрібці некромантії і божої сили. Якщо твій покровитель погодиться, ми можемо зіткати з матерії та тіней твого двійника, яким ти управлятимеш з цього світу. Перебувати там двадцять чотири на сім тобі не вдасться, тому, якщо ти, наприклад, заміжня…

– Не заміжня. З батьками я живу.

– Ну от, батькам доведеться пояснити, що воно таке, і розкрити секрет іншого світу. Але для студентів підійде. Ми вигадаємо, як замаскувати, щоб ніхто не думав, що ти просто розчиняєшся у повітрі.

Звучало цікаво. Ненадійно, але не знаю, якої я взагалі чекаю надійності від магії. І з роботою вдасться розібратися…

– Це все можна спробувати, – кивнула я, вирішивши, що відступати пізно, і взагалі, мені ж на користь прийняти цю пропозицію. – І-і-і… – я замислено зиркнула на Ольєра. – Останнє питання. Як ти обгрунтуєш для своїх колег те, що якась незнайома ельфійська краля, – я заправила волосся за вухо, – раптом стає проректоркою? Вони ж миттю почнуть пліткувати, що ми парочка, і я грію твоє ліжко?

– А ми випередимо твої плітки і скажемо, що ти моя наречена, – підморгнув Ольєр. – Я вже все продумав.

Я у відповідь тільки крякнула. Як, виявляється, у нього все просто!

– Що, як я не згодна?

– А ти не згодна? – виразно вигнув брови він.

– Гаразд, – довелось здатися. – По руках.

Зрештою, не такий вже й поганий варіант нареченого. Вухатенький… Краще, напевне, не розповідати йому, що мені дуже подобаються ельфи, ще вирішить, ніби я так заграю.

Але, можливо, цей день не такий вже й поганючий, як я думала.