2 (2)

Ольєр простягнув мені скриньку, і я обережно взяла її до рук. На доторк предмет виявився теплим, і від нього пахло магією.

Поняття не маю, звідки я взагалі знаю, який запах у магії. Просто ця думка виникла в голові і нікуди не хотіла з моєї свідомості зникати.

– А є якась супровідна документація? – крутячи в руках шкатулку, поцікавилась я. – Гарантія? Бодай інструкція до використання, де буде написано «якщо магія не вдасться, то ви лишитесь в цьому світі в пвному складі рук та ніг»?

– Я ж сказав, що так і буде.

– Е, ні, – я підвелась, міцно стискаючи артефакт двома руками. – Ти сказав, але чому я повинна вірити на слово? Тобто, я, звісно, не схильна мати якісь надзвичайні підозри, бо тобі нема сенсу завдавати мені шкоди чи щось таке. Але я воліла б мати надійне письмове джерело.

– Письмових джерел нема, – розвів руками Ольєр. – Можу дати тобі клятву роду де Роан.

– Звідки я маю знати, що ця клятва спрацює?

– Повірити мені, ясна річ.

«Він сказав правду».

Я здригнулась. Голоси в голові, просто чудово. Ні, звісно, я в магічному світі, тут це, напевне, нормальне явище, але я б воліла не здуріти за ті півгодини, що тут перебуватиму.

«Тоді відкривай скриньку і починай свою щасливу подорож», – запропонував невідомець, і мені від його підписи стало водночас зимно і спекотно.

– А наскільки незвично в цьому світі чути чужі голоси в голові? – обережно поцікавилась я. – Нема якоїсь, ну, не знаю, містичної магічної хвороби, від якої ми одразу отримуємо слухові галюцинації?

– Нема, – запевнив мене Ольєр. – Ніяких таких хвороб я не знаю, особливо якщо голосів не було раніше. А так, багато хто чує. Ти потраплянка, і я вже казав, що ти зачепила божественні сіті. Ймовірно, хтось з божеств приймає тебе за варлочку.

Я замружилась.

– Пояснити детальніше, що це таке?

– Не треба, – буркнула я. – Вдома у мене велика бібліотека, де детально описано, що буває, якщо заключати угоди з різноманітними Темними Пані.

– З ким-ким?

– Судячи з усього, з попередницею того вельмишановного темного бога, що зараз мовить до мене в голові. Лихе стерво, що п’є сили з молодих чоловіків та жінок, знущається над ними, ставить вимоги, які неможливо виконати, а потім, використавши все, до чого вдалося дотгнутися, просто кидає їх на поталу жадібним монстрам.

Ольєр замислено схилив голову набік.

– Дуже схоже на радницю королеви з питань освіти, що планує прибути до нас з перевіркою. За описом просто один в один.

– Ага, – я бадьоро закивала. – Мені теж міністерство освіти нагадує!

– У нас поки нема окремого міністерства.

– Щастить.

– Та не дуже. Від того все одно не легше. Перевірка за перевіркою, бодай би їх, і навіть особиста дружба з королевою не допомагає! Бачте, некромант – дуже підозріла кандидатура в ректори, раптом почну брати хабарі чужими душами.

– Хіба некромантів цікавлять чужі душі? Я думала, ви більше по мертвих тілах, – замислено поцікавилась я.

– От бачиш! Ти, потраплянка з очевидно немагічного світу, якщо вже отримала варлоцтво в якості захисної реакції Кофленди, тямиш в моїй магії краще, ніж перевіряльниця з королівського палацу! І що можна сказати про їх компетентність?

Ми розсміялися. Ольєр підступив до мене ближче, і я спіймала себе на думці, що це вперше за багато місяців я так легко і відверто говорю з якимось молодим привабливим чоловіком. На роботі у мене були або набагато старші колеги – і хоч з ними й весело, та флірт точно не вийде, я більше по ровесниках, – або студенти. Крутити роман з молодшим років на вісім чоловіком – не така вже й біда, але ж вони ще незрілі. Та й неправильно це.

Але треба додому. Некроманти некромантами, а на мене чекають студенти.

– Може, ти залишишся? – раптом запропонував Ольєр. – У нас тут не так вже й погано. Що тебе тримає в твоєму світі? Ти могла б навідатись туди пізніше.

– Мені завтра зранку на роботу, – заперечила я. – Не вийде «пізніше», маю вже там бути. Ще ж виспатися треба хоч трошки, бо на першу пару.

– В тебе є поважна причина.

– Яка? Я мертва?

– Ні. Ти в іншому світі!

– Тоді це не поважна причина. Поки живий, можеш працювати!

Прозвучало дуже сумно. Але я зібралась з силами, відкинула геть жаль за втраченими можливостями чужого світу і відкрила скриньку.