1 (4)

Студентів було троє, всі – хлопці. Гарненький білявчик з чималими крилами за спиною, кремезний рогань з довгим хвостом і темною шкірою, відтінок якої я вночі розгледіти не могла – тифлінг, напевне, чи як вони тут називаються? – і чи то напівельф, чи то чистокровна людина, миршавий шатен і очима-тарелями, що навіть у пітьмі блищали, як два ліхтаря.

Я не здивувалась, коли саме його виштовхнули наперед. Юнак стиснув в руці продовгуватий Т-подібний предмет, напевне, місцевий священник знак, і промурмотів:

– Скорися, Наречена, моїй волі, бо я пан твій і твій володар.

– Отже, це був ти, – провуркотіла я, мов кішка, наступаючи на юнака. – Як приємно познайомитися. Як тебе звати, любчику?

– Ре…

– Мовчи, Рею, – засичав на нього рогань, – якщо вона дізнається твоє ім’я, то зможе заволодіти твоєю душею! Ти хіба забув правило?

– Дурню! – крилатик стрепенувся, – ти ж сам щойно його представив!

– Отже, Рей, – я простягнула руку, – мене ти кликав? То чому ж ти сторонишся? О, опусти артефакт, він нічим тобі не зарадить.

Не знаю, збіг це був чи ні, але слабке сяйво, яке випромінював предмет, згасло, варто було мені до нього потягнутися. Студенти сприйняли це за поганий знак і позадкували активніше. Я ж надихнулась ефектом, який справляла на цю компанію. Адреналін кипів в крові, нерви вимагали виплеснути енергію бодай на когось, і я зосередилась на них, як на своїх найперших жертвах. Усмішка на обличчі розквітнула ще більше.

Завжди мріяла зіграти відьму у виставі чи в кіно. Акторкою, звісно, я не стала, але емоції мені вдавалися гарно. Саме час практикуватися!

Рей осінив мене священним знаком знову, щось злякано замурмотів, тоді отримав штурхан від крилатика і пожвавився:

– Я прийшов по знання, відьмо, і ти даси їх мені!

– Знання потребують пла-а-ати, – мстиво озвалась я.

Цю б інформацію та в голову нашого міністерства освіти! Бо платили нам так, що справді можна подумати, ніби кожен викладач – чарівник, і їжу може собі трансфігурувати чи щось таке. Ну, або харчується святим духом.

– Силами землі та неба, вогню та води, ти даси нам знання безкоштовно і не потребуватимеш плати! – вигукнув студент.

Ймовірно, він застосував зараз магічну формулу, бо предмет в руках Рея спалахнув і на мить розвіяв ніч довкола нас. Проте у мене під ногами темрява тільки згустилась, а ніякого впливу магії я не відчула. Та й не могла, я ж жива. І не відьма.

– Нє-а, – нахабно відповіла я. – Платити доведеться. Не вийде без плати. То що, касатику, чим розраховуватись будемо?

– Це неправильна відьма, – охнув Рей.

– Ти кого викликав, дурбецало? – прошепотів білявчик, – на неї ж замовлення не вміють.

– Треба запхати її назад до гробниці! – заявив рогань.

Всі троє, на диво синхронізовані, вони здійняли руки і забурмотіли закляття. Що це було, я поняття не мала, але, якщо воно мало мене вигнати, то абсолютно точно не впоралось зі своїм призначенням. Магія ледь чутно обпекла, але вже за мить дискомфорт зник зовсім. Я обсмикнула плащ і зробила крок на них. Вони задкували, і, судячи з усього, явно хотіли втекти.

Цікаво, чому досі не побігли?

– Куди це ти, любчику, – я вперла руки в боки, хижо дивлячись на студента. – А одружитися? Ти що, не на все готовий заради знань?

– Ізойди! Згинь, нечиста сило!

Чому це нечиста, у мене все в порядку з особистою гігієною!

– Ти маєш виконати умови угоди, – вищирилась я. – Одруження або смерть! Або ти запропонуєш мені дещо цікавіше в обмін на знання…

– Не треба мені твоїх знань!

– Треба-треба, – закивала я і умудрилась схопити Рея за комір. – Угода або загибель. Обирай.

– Угода, – прошепотів він. – Угода.

– Приходитимеш в цей склеп щоночі тиждень, – просичала я, – і робитимеш усе, що скажу. В кінці терміну знання отримаєш, аби здати іспит, і я тебе відпущу. Інакше…

– Я згоден! Згоден!

– А тепер йди! – ще одна усмішка, і юнак, здригнувшись, побіг геть. Крилатик та рогатий приєднались до нього, аж засвистіло. Я провела студентів веселим, знущальним сміхом і лишилась стояти, впираючи руки в боки.

Минуло з півхвилини, і за спиною почувся шурхіт.

– І що ти їм наговорила? – поцікавився Ольєр. – Доведеться угоду виконувати. Воно ж все на магії.

– Організувала їм повторний курс, – осміхнулась я. – В прискореному режимі. Сім днів будуть вчитися у склепі, та й іспит здадуть нормально.

– Мудро, мудро, – кивнув він. – Знаєш, якщо у нас не вийде відправити тебе назад, я візьму тебе на роботу викладачкою до себе. В тебе гарно виходить.

Ще б пак! Чотири роки досвіду роботи. Я кивнула.

– Але мені все одно додому потрібно. У мене там свої дятли такі ж самі.

Ольєр не сперечався. Він взяв мене за руку, і за мить ми розчинилися у спалаху магічного світла. Щось, правда, підказувало, що вів цей спалах точно не до мого рідного світу.