26.

Церемонія розпису.

Стояти поряд з коханим та дивитись в його очі було неабияк важко. Тремтіння рук, зосередження на внутрішніх емоціях, не давало мені повернутись до щасливої реальності.

Прямо зараз я одягнена в дорогу, білу весільну сукню. Пишна юбка прикрашена ніжними квітами та мереживом. А верх легкий, мов вата. Лише стрічки спадають донизу.

Поправляю свою охайну зачіску, щоб хоть трішки впевненіше себе почувати. Женя захопливо дивиться на мене. І в його очах можна побачити : довіру, надійність та жарке кохання. Я стискаю його руку якомога дужче, ніби в останній раз маю право доторкнутись до свого нареченого.

Ми чекаємо на спільну дитину, а сьогодні  наше весілля. Але чому саме тут я розумію, що скоїла помилку ?

— Чи готові ви одружитись ? — жінка привітно посміхається. — прошу відповісти Вас, Євген, — та чекає на відповідь.

— Так, — коханий радісно відповідає. Його погляд виблискує.

Я повертаю обличчя до гостей, де помічаю маму свого нареченого. Вона вперше за весь час нашого знайомства, зворушливо глянула на нашу пару. Потім поправила свої накладні вії та витерла сльозу, яка швидко покотилась донизу.

А от мої рідні, геть не заворушилися.

Я глянула на маму з батьком. Вони поводили себе так, ніби я їм чужа. Матір лише гойдала головою, щоб я скоріше  відповіла «Так» і ми нарешті отримали спокій…

І як би сьогодні я не намагалась їй пояснити свої почуття до Євгена. Все було марно. Про моє кохання та біль в серці вона не хотіла чути. Лише її слова звучали в моїй голові :

— Ти хіба не розумієш, що ми в небезпеці… До того ще й гроші отримаєм.. Ой.. — шепотіла мені на вухо в машині. В той час як на нас дивно глянув водій. Але навряд чи він міг почути нашу тиху розмову.

— Які гроші ? — серце ще більше забилось, а моя найрідніша людина в  ту хвилину ніби язик проковтнула. Більше нічого не сказала, і відвернула обличчя до вікна.

Тоді я відчула, що я дійсно одна. В мене немає підтримки від батьків, про яку я так довго мріяла. Але я готова врятувати родину від погроз. Готова ризикувати своїм життям. Але тільки не коханим…

Бандит, який через мій шлюб отримає доступ до бізнесу, грошей Євгена та його батьків. Зробить з них банкротів, забере всі статки. Він не один раз мене попереджав, щодо великої помсти в адресу родині Арсенюків.

Але мамині сльози та благання врятувати нашу родину від загрози, не давало мені можливості нормально мислити.

— Чи готові ви, тендітна квітка, стати коханою та законною дружиною Євгена ? Прожити щасливе життя та здолати всі перешкоди, задля кохання ? — до мене звертаються, а я не можу підняти свої очі. — прошу відповісти Вас, Мелісо, — тиша. В залі всі чекають на мою відповідь. Коханий з надією підіймає брови, а я лише дивлюсь в пустоту. Яку бачу перед собою. Порожнеча в серці, в душі.

Я покохала Женю до нестями, і жодного дня без нього не уявляю. А батьки…

Моя любов та повага до них найщиріша, попри всю їх байдужість.

Не можу ризикувати Женею, не можу більше обманювати. Але щоб моя родина знаходилась в постійній тривожності та страху, теж допустити не можу.

— Ні….

— Що ? — чую непорозуміння гостей.

— Пробач Женя, моє серце на віки з тобою. Але так буде краще для нас. Можливо колись ти зрозумієш це… — ледве стримую сльози. Дивитись в очі коханому не можу, бо відчуваю його біль.

Роблю кроки назад, ледве переступаючи сукню. Біжу до виходу.

— Що ти твориш ? — мене хапає мати, яка злісно зажимає мою руку в кулак.

— Не хвилюйся, ви тепер теж в безпеці, — викрикую. І знімаю туфлі, щоб швидше вибігти з приміщення.

Босоніж… Все відбувається як у фільмі. Мені дійсно вся ця подія здається нереальною.

Біжу по сходах, а потім перебігаю дорогу. Щоб зникнути з поля зору. Я помічаю як коханий шукає мене. На двір повиходили люди, і всі у пошуках нареченої. Можливо вони думають, що це невдалий жарт ?

Але ні. Життя зі мною не жартує, воно загартовує мене.

— Сідай в машину, — до мене підʼїджає чорна автівка, яка затьмарює мене. А за кермом сидить Володимир.

— Ви прочитали моє повідомлення ? — намагаюсь втамувати подих. Сідаю в автівку, і коли дивлюсь у вікно. Бачу як мій Женя біжить через дорогу, щоб знайти мене. Але тієї ж хвилини ми рушаємо з місця.

— Прочитав, то прочитав. — суворим голосом говорить. — я мав здогадки, що так буде.  Ти б не змогла розплатитися життям рідних, задля себе. Ти не схожа на ту, яка врятує в першу чергу себе. — його слова, ніби водили мені гострим лезом по шкірі. Вони так глибоко потрапили мені до серця, що в одну секунду я відчула, як воно стає льодяним.

— Вийду заміж за вас. Як ви і пропонували.. Буду вашою дружиною. — говорю і дивлюсь в підлогу. — але тільки не чіпайте мого коханого. І залиште в спокою мою родину.

Володимир задоволено підняв свій погляд на мене.

— Хороша дівчина, — хмикнув, і процідив скрізь зуби.

Не забувайте ставити лайк та підписуватись на мою сторінку. Це надає мені сил для написання нових розділів. А ще мені дуже цікаво почути вашу думку, щодо роману ❤️