24.

Гуляю містом. І хоча на дворі вже осінь, сонце продовжує радувати теплою погодою. На мені легке черне пальто, лише звʼязана кофтинка виглядає з нього. Чобітки до колін. Шкіряні та дуже зручні. Я взагалі себе почала відчувати справжньою леді, після того як зустріла Женю.

Коханий зовсім не жалкує витрачати на мене кошти. Мені іноді здається, що в гардеробі скоро не буде зайвого місця для одягу. І нам доведеться будувати новий.

Ідея прогулятись містом до мене прийшла неочікувано. До весілля залишається три дні, а я ходжу по вуличках та роздивляюсь архітектуру. Євген не хотів мене відпускати одну. Просив, щоб я його послухала та поїхала з особистим водієм по справах. Поки мій наречений на роботі та зайнятий важливими питаннями та обговоренням майбутніх проектів. Але ж я вперта. На його прохання не відповіла, і не погодилась. Тому коханому довелось змиритись та поїхати до офісу.

Зайшла в магазин, щоб купити найсмачніший чорний чай з сухофруктами. Саме жовтогарячій порі року найбільше пасує чаювання.

— Сервіз в подарунок, — привітна дівчина на касі посміхається. — сьогодні діє акція, і вам пощастило отримати подарунок .

— Неочікувано, — здивовано підіймаю брови. А коли бачу білосніжні чашечки. То одразу в них закохуюсь. — дякую.

Прямую до виходу з магазину. Відчуття, що в мене скоро весілля, а через девʼять місяців я стану молодою мамою — ніяк не можуть до мене прийти. Верніше, я все прекрасно розумію, а ось повірити не можу.

— Пані, заждіть, — чую дитячий голос. Повертаю голову та бачу біля себе малого хлопчика, який протягує мені білий конверт.

— Це мені ? — невпевнено запитую.

— Угу, — кривить губи, і вже хоче йти від мене.

Без жодних сумнівів, я приймаю невідомий лист та йду до лавочки.

Відкриваю, і мої очі стають важкими. Я навіть вирішую сісти, щоб не впасти на землю.

« Вийдеш заміж за Євгена. Я отримаю всю владу над його родинним бізнесом. Зроблю все, щоб його батько відчув свою провину за скоєне діло. Неважливо, що минуло багато часу. Відлік життя — це лише мить. Але памʼять вона не стирає, а лише закарбовує мій сталевий характер. В ту ж чергу його син, також отримає по заслугам.

А ти, Мелісо, нарешті отримаєш спокійне життя. Твої батьки забудуть про погрози, і будуть вільні. »

Перед очима починає кружляти світ. Я добре розумію, від чиїх рук потрапило до мене це повідомлення. Хапаюсь рукою за свій непомітний живіт та схиляю голову.

— Я не можу так вчинити, не можу… — дістаю телефон, щоб зателефонувати водію. Але не роблю цього, а лише шепотом промовляю. — я зробила свій вибір, чого б мені це не вартувало.

Приїхавши до будинку, я заходжу всередину. Без сил сідаю на диван та беру подушку, щоб підставити під голову.

Живіт починає тягнути внизу. Скоріш за все від хвилювання. Одразу намагаюсь себе заспокоїти. Тому йду до вбиральні, щоб вмити обличчя холодною водою.

Завтра примірка моєї весільної сукні. Яку шили по моїх мірках на індивідуальне замовлення.

На неділю замовлений великий ресторан.  Багато гостей прийдуть, щоб привітати нас з нареченим. Я посміхаюсь, попри сльози. Як же я колись мріяла про таке свято, але не за контрактом. Чому саме я потрапила в пастку ? Навіщо мені потрібен був той ресторан та ті кошти ? Офіціантка на один день… Яка ж дурня.

— Меліса, ти тут ? — чую голос коханого, який зайшов до будинку. — сонечко, я купив твій улюблений бісквітний тортик.

Вмиваюсь. Дістаю мʼяке полотенце, щоб витерти обличчя.

— Ось, де ти ховаєшся, — відчиняє двері, а в руках я помічаю конверт.

— О ні, знову конверт, — роблю крок назад. І переживаю, що коханий дізнався правду.

— Ти чого ? — бере мене за руку. Спокійно без зайвих рухів. — тут запрошення для наших майбутніх гостей.

Дістає весільні запрошення, а я видихаю з полегшенням.

Нудота не заставила на себе довго чекати, тому весь вечір я провела у ванній кімнаті.

— Вже краще? — тримає сік з льодом. А я гойдаю головою.

— Сподіваюсь завтрашня примірка сукні, пройде успішно.

Ранок. Женя прокидається, цілує мене в щічку. Я продовжую спати, сил на ранковий підйом не вистачає. Промені сонця заглядають у вікно, і я нарешті посміхаюсь.

— О пʼятій годині приїду, — чую як Євген говорить до нашого повару, і далі продовжую валятись в ліжку.

— Добре бути вагітною, нічого не робиш … Насолоджуєшся життям, — хоч якось себе заспокоюю.

Сьогодні на диво, я себе краще почуваю. Фарбуюсь біля дзеркала і ми разом з коханим йдемо до автівки.

Нас вже чекають у весільному салоні.

— Ти найкрасивіша наречена, — робить комплімент Женя.

— Доброго дня, — заходим в салон. Все настільки світло, що очі закриваються, від  яскравого освітлення.

До мене підходить темноволоса жінка, яка жваво обдивляється мене та проводить в примірку.

Переді мною знаходиться пишна, білосніжна сукня. Я одягаю її, і планую вийти до коханого. Хоча знаю, що показувати плаття до весілля, не добра прикмета.

Переступаю поріг, і саме в ту хвилину до примірок прямувала дівчина з чоловіком.