4.

Прямую до парку. Літня спека — пити хочеться, навіть сукня не допомагає відчути легкість та просторість.

Заходжу в магазин, щоб купити пляшечку води. І нарешті втамовую спрагу.

— Такий чудовий день, але дуже спекотний, — вдихаю повітря, і роблю знесилені кроки до лавочки яка знаходиться під деревом.

— Привіт, — радісно викрикує Лера, яка помітила мене в непримітному місці. — погано, що в тебе телефона більше немає, після тої дивної афери в ресторані. Ледве знайшла тебе, — говорить.

— Краще не згадуй, — розтягую посмішку і обіймаю подругу. — мене взяли на роботу.

— Єсс, — подруга від радості починає танцювати.

А я сміюсь, від того яка Валерія кумедна. Ми познайомилися з нею під час навчання в університеті. І з того часу — нерозлучні.

— Потрібно обовʼязково відсвяткувати, — пропонує кафе, неподалік від цього місця.

— Сподіваюсь без алкогольних напоїв, бо мені завтра на роботу…

Бачу засмучені оченята Лери.

— Ну хоча б трішечки, — підморгує.

*****

Ми дружньо робимо замовлення. Піца, салатик і два бакальчика вина.

— Червоного, — подруга уточнює і протягує свою руку до мене. — я тебе вітаю, Мелісса. Хочу, щоб ця робота принесли тобі задоволення та впевненість в завтрашньому дні.

— Дякую, — розчулююсь від її слів.

— Ох тепер і багата будеш, — сміється.

— Поки що, мене прийняли на випробувальний термін, тож я дуже сподіваюсь, що не розчарую колег.. Це ж нові знайомства, навички, можна сказати — починається новий етап мого життя.

— Найщасливіший етап, — подруга робить ковток вина. — до речі, дуже смачне.

Напій справді дуже солодкий на смак. Нагадує червону вишню.

— Я зараз повернусь, лише макіяж підправлю, — подружка прямує до вбиральні.

А я продовжую насолоджуватись чарівним видом із вікна. Відволікаюсь від ресторанної метушні, і навіть не звертаю уваги на наш столик.

І коли різко повертаю свою увагу до нього, то бачу навпроти непроханого гостя.

— Що ти тут робиш ? — неохоче запитую.

— Дивне питання, — нервово розтягує вуста. — як бачиш сиджу.

— Переслідуєш мене ? Це довго буде тривати ? Чи можливо все моє життя ? — питання за питанням, а він лише очікує мого зіпсованого настрою.

— Ще б чого, — відрізає. — хочу повернути твій телефон.

Хлопець ставить на стіл смартфон, який я забула позавчора в закладі.

— Звідки він в тебе ? — беру в руки мобільний, щоб впевнитись, що це моя річ.

— Неважливо, — випиває вино моєї подруги.

— Ей, ти за нього не платив, — розсерджено кручу вустами.

— І не планую !

Темноволосий нахаба підіймається і кидає на мене самолюбний погляд.

— Я Євген, — поправляє свою синю сорочку. — Впевнений, що тебе дуже цікавить моє імʼя.

Розвертається і йде геть.

Через декілька хвилин, до мене повертається подруга. І я все в деталях їй розповідаю. Вона звісно ж не в захваті від почутого.

— Добре, що хоч телефон цілий, — заспокоює мене.

— Можливо, — сухо відповідаю, дивлячись в рахунок, який нам приніс офіціант.

— Алло, так. Зараз буду, — намагаюсь по погляду зрозуміти, хто саме телефонує подрузі. — мамі терміново потрібна допомога.

— Я все розумію, — ми розраховуємось за замовлення, а найкраща подруга викликає таксі.

Так як мені ще потрібно зайти в магазин, то я відмовлюсь від спільної поїздки.

Виходячи з кафе, помітила Женю який розмовляв з якимось хлопцем. Я обережно прикрила обличчя руками, щоб мене не помітили, і попрямувала на вулицю.

Через декілька секунд на мій телефон прийшло повідомлення від невідомого номера.

« Ти зобовʼязана влаштувати мені ще один сюрприз. Я не встиг скуштувати тортик »

Тут і думати не потрібно хто адресат цього дурноватого смс. Йду з похмурими бровами, ніби сама тортики не люблю.

Але ще скільки він буде знущатись на ді мною за невдалу, підставну ситуацію.

Відійшовши від кафе, я побачила стоянку для машин. Їх було безліч, на різний смак.

Обирай яку хочеш. Але мої уважні оченята одразу помітили чорний мерседес, який був припаркований біля офісу.

Через свою роздратованість та злість. Я впевнено попрямувала до автівки.

Оглянувши всю територію, ,  що нікого поряд немає. Я дістала ключі від своєї квартири та смачно провела по глянцевому покриті дорогої автівки.

— Нехай знає мій характер, і більше не докучає, — задоволена попрямувала по своїх справах.

Чи пошкодую я за свій вчинок чи ні — неважливо. Головне, що поганий настрій Жені тепер — гарантовано.

Не забувайте ставити лайк та підписуватись на мою сторінку. Це надає мені сил для написання нових розділів. А ще мені дуже цікаво почути вашу думку, щодо роману ❤️