27.4

❄

Ноель

День весілля був днем найбільшого хаосу у моєму житті. Не зрівняється ні з чим. Варто почати з того, що зранку я отримав остаточний звіт менталіста у справі Ледвелла і підтвердження того, що усю ритуальну частину проробив він сам. А також кілька повідомлень стосовно махінацій мого батька.

Лишалось тільки знайти, звідки Ледвелл дістав книгу... Але то потім.

З поліції мене забрав Ітан. Спорядив у костюм, спорядився сам — з крилами то важче, ніж з хвостом, — і заявив:

— Маєш бути найкращим чоловіком для Агнес, зрозумів?!

— Обіцяю, — усміхнувся я.

❄

Пройшовши крізь портал, я опинився просто біля алтаря, і саме вчасно, бо по інший бік доріжки, вкритої пелюстками квітів, з'явилася вона.

Агнес стояла у найгарнішій сукні, розшитій перлинами та дорогоцінним камінням по ліфу й пишному подолу, тримаючи в руках букет, де серед квітів були заховані маленькі шишки. Чарівна, наче Богиня, вона всміхнулася мені та її очі засяяли, наче зірки.

Я не міг дочекатися часу, коли ми опинимося лише удвох, і я почну поклонятися їй. З усією відданістю.

Мить, коли ми нарешті зупинилися поряд, здавалась найблагословеннішою з усіх, що мені довелось пізнати. Я втратив дар мови і міг тільки дивитися, пожирати Агнес очима.

І навіть боги не давали звичних коментарів, бо...

Господи боже, бо вони он де стоять, двоє, наживо, наполовину сховавшись за крилами Ітана!

— Схоже вони не змогли втриматися, — всміхнулася Агнес, прослідкувавши за моїм поглядом.

— Хотіли помилуватися тобою наживо.

— Мною? Та ти жартуєш! — всміхнулася вона, а тоді палко поглянула на мене, — Подивися на себе, ти чарівний! Я не можу дочекатися, щоб назвати тебе моїм чоловіком.

— Агнес, — я зніяковів, — кохана, не кажи мені таких речей, бо демон, що розмахує хвостом перед всім світом — це трішки непристойно...

— Ні, любий, — вона стишила голос настільки, щоб навіть жриця, що проводила церемонію, її не чула, й промуркотіла: — Тільки зачекай вечора, і я покажу тобі по-справжньому непристойні речі...

Я густо-густо зашарівся. Хвіст знов посунув було до Агнес, але я зусиллям волі спинив його і змусив себе стояти вільно, вислуховуючи клятви, під якими мав підписатися.

Ніби це мало сенс. Агнес належало моє серце і я сам.

Зрештою ми переплели пальці, дивлячись одне одному в очі, й жриця перев'язала наші руки стрічкою, що перетворилася на візерунок шлюбних печаток на шкірі. Тоді ми подалися одне одному назустріч, і я накрив губи Агнес своїми.

Нам обом довелося докласти чималих зусиль, щоб поцілунок залишився пристойним для свідків і гостей.

Тонка золотава нить обплутала наші зап'ястя. Слідом лягла наша магія, магія Тіней, непомітна для інших, сплелась з обітницями... 

Ми стали чоловіком і дружиною перед богами і перед людьми.

Агнес

Це нарешті сталося. Ми одружилися, по-справжньому, і це було чудово.

Я не була крилатою, як Ітан, та з Ноелем здавалося, ніби я можу літати. Бо з ним я була щасливою. Більш ніж будь-коли.

Після нашого танцю, що залишився ще одним палким поцілунком та обміном найнепристойнішими поглядами з усіх, які тільки можна собі уявити, настала черга кидати букет нареченої. І, хоча формально, звісно, його ловити могли усі незаміжні жінки, мій хитромудрий план полягав у тому, щоб поцілити у Лілю.

Вед навіть підказав як непомітно скоригувати його траекторію за допомогою тіней.

І... Ні. Мені не було соромно, анітрішечки.

— Готові? — спитала я, озирнувшись на купку жінок, частина з яких мали такий вигляд, ніби йшли на битву, а тоді, набравши повні груди повітря, відправила букет у політ.

Він підлетів вгору, крутячись, й вже збирався впасти до рук Лілі, коли Сіріус піймав його просто у повітрі, гордо каркнув і полетів.

На мить гості шоковано завмерли. Навколо запанувала тиша, а тоді натовп вибухнув сміхом.

Хитаючи головою, я притулилася спиною до Ноеля, що вмить обійняв мене, і промовила:

— Він безнадійний. Я так і знала, що треба було обрати букет без шишок, але згадала про той, перший букет, і не втрималася.

Ноель помітив, як я засмутилась, і, підійшовши до мене, прошепотів:

— Вище носа! Поглянь, у Лілі уже є букетик...

І справді, звідкись у неї взявся букетик з ранункулюсами... І знайомим платиновим пір'ям. 

— Лі постарався... Слухай, а Ітан так на неї дивиться. Тобі не здається, що він хоче повернути своє пір'я?

Я всміхнулася до свого чарівного й розумного чоловіка.

— Гадаєш, його варто підштовхнути?

— Вони були б гарною парою...

— Це правда... І Лілі подобаються крила... Приблизно як я люблю твій хвіст.