27.3

Краєм ока я помітила, як столом короля ковзнула тінь, поправляючи документи, і не змогла приховати шоку. Бо ця тінь не належала ані мені, ані Ноелю.

Звісно, прослідкувавши за моїм поглядом, він також це помітив.

— О, не треба цього здивування, — всміхнувся король, — Чому, ти думав, я так вчасно наказав тобі одружитися?

— Ваша Величносте, ви хочете сказати, що ви... — Ноель затнувся. 

А от я вчасно прикусити язик не змогла. 

— Чаклун?!

Король розвів руками з винуватою посмішкою, й між ними випорхнув тіньовий метелик. Він трохи покружляв у повітрі та зник — от і вся відповідь на запитання.

— Вибач, що тримав це у таємниці. Сам розумієш, не всі в цьому королівстві аж такі відкриті до змін.

Ноель не стримався і розплився в усмішці. 

— Я мав би лютувати і почуватись обманутим, але насправді... Ваша Величносте, це було найдоречніше маніпулювання свідомістю, яке лише можна вигадати.

Його Величність жартома вклонився, приклавши руку до грудей, а тоді промовив:

— Якщо вам буде зручно, можете просто зараз зустрітися моєю помічницею, якій я доручив організацію вашого весілля, або перенести зустріч на завтра. Проте довго не тягніть. Вам треба обговорити деталі, спробувати зразки тортів і зняти мірки для весільної сукні та твого костюму, Ноелю.

Ноель тільки й міг, що кивнути, а тоді зиркнув на мене. 

— Якщо лиш Агнес не проти...

Всміхнувшись, я переплела наші пальці під столом.

— Як я можу бути проти? Я не можу дочекатися! — а тоді повернулася до короля, та додала: — Дякую за вашу турботу, Ваша Величносте!

❄

Підготовка до весілля летіла повним ходом. Август Сьомий всерйоз намагався влаштувати нам найкраще весілля всіх часів — інакше і не поясниш його відчайдушне намагання запропонувати нам залу на вісімсот гостей. Зрештою, ми спинились на приміщенні, куди заходила сотня. 

Я боялась, що це означатиме, що гості просто змінюватимуть одне одного, але з королями не сперечаються. 

З кондитером ми мали тривалу суперечку, який же готувати торт. Зрештою, зійшлись на тому, що шоколадний чудово відповідає демонічній традиції, тому маленький, лише для нас двох, буде таким. А великий для гостей — білим та лимонним. Ліонель обіцяв прислати його особисто.

Вед тричі прокляв мене за те, що я погодилась, але... Най страждають! За мій ноутбук!

Зрештою, лишилось найголовніше.

Сукня.

Ось тут визначитися було жахливо складно. Кожна сукня, яку запропонувала майстриня, здавалося найгарнішою з тих, що я бачила. А спроби перекинути вибір на Ноеля призвела до жахливо-приємних порушень етикету у примірочній...

Добре, що тіні нас сховали.

Зрештою, леді Абер та Ліля рішуче вигнали Ноеля, Сіріус вкусив його за хвіст, і я лишилась один на один з мереживами, батистом і двома розлюченими жінками, що вимагали визначитися. 

— Агнес, ми не можемо взяти всі, — суворо заявила Ліля. — Обирай.

— Я не зна-а-аю! — у відчаї простогнала я, це здавалося неможливим, — Може побудеш моєю хрещеною феєю? Яке тобі більше подобається?

— Агнес, — погрозливо промовила вона, — зараз я твого хрещеного батька приведу. 

— Це кого?..

— Найсвітлішого Веда!

— Гаразд, — зітхнула я, — нехай буде друга.

Я досі дулася на бога за підставу з ноутбуком, і не була готова ділитися із ним цим моментом.

Коли сукня була приміряна, підшита, припасована до моєї фігури і названа абсолютно ідеальною, Ліля прошепотіла: 

— А ті інші фасони можна попросити пошити не в білому кольорі... І вдягатимеш на торжества!

Я аж підстрибнула, обіймаючи подругу.

— Чудова ідея! Дякую, Лілю! Ти геній! — а тоді згадала: — Ой! Тобі ж теж треба сукні! І взагалі гардероб під цей світ адаптувати...

— З мене вже зняли мірки, і тканину я обрала, — знизала плечима Ліля. 

— Коли?! — здивовано кліпнула я.

— А ви б з Ноелем, — єхидно озвалась вона, — ще довше там посиділи, то я б і жениха вже собі знайшла.

Я зашарілася, та, якщо чесно, анітрохи не шкодувала.

— Та ми не дуже і сиділи... —пробурмотіла я, — Але так, ем... Ми трохи втратили лік часу. Вибач.

— Я не сумнівалась, що ви не сиділи, — фиркнула Ліля.

❄

Дні до весілля промайнули, наче одна мить, і ось, я стояла в своїй кімнаті перед дзеркалом, поки леді Абер та Ліля поралися навколо мене. Обидві вже були у сукнях, та це не заважало їм додавати штрихів тут і там, доводячи мій образ до ідеалу.

Я хвилювалася, хоча це було приємне хвилювання. Як нетерпіння перед бажаною подорожжю. Чи в очікуванні Різдва.

Подумати тільки, від сьогодні ми з Ноелем нарешті житимемо разом, тільки удвох... Якщо не рахувати Сіріуса.