27.2

— Ти швидко звикнеш, — всміхнулася я, — Хоча, звісно, тут є певні мінуси. Я досі дуже сумую за ноутбуком для роботи над книгами. І за відгуками... Але воно того варте. Леді Абер класна, та й на нас з Ноелем, якщо що, можеш покластися. Зважаючи на нашу схожість, тебе, мабуть, найпростіше буде видати за мою сестру чи кузину?

Ліля здивовано кліпнула. 

— Ну, мінуси є у всьому, але в чому проблема з ноутбуком? Я свій взяла...

В мене ледь щелепа не відвалилася. На мить я розгубилася, а тоді розізлилася.

В сенсі взяла?! Веде, ти ж казав що він тут не заряджатиметься!

— Лі сказав, — провадила Ліля, не помітивши мого обурення, — що розеток тут, звісно, нема, але зарядний блок можна під'єднати до типових генеруючих артефактів, і тоді воно все працюватиме. Люціус уже подивився, щось там підкрутив... Я вже пробувала і заряджати...

— Ах ти зараза божественна! — не витримавши, промовила я вголос, звертаючись до Бога, що, звісно, зараз не відповідав, а тоді пожалілася: — Вед сказав мені, що магія спалить мені материнську плату! Та щоб тобі десять років Сніжка вигулювати, в дощ!

"Ми тут не вживаємо смертельних проклять, Агнес!" — обурився Вед. 

"Я тобі теж ноутбук телепортую, — лагідно промовив Лі, — хоча я не розумію, чому ти не сказала бодай про друкарську машинку, вони ж не вимагають електрики".

Я почервоніла від образи.

"Бо в мене такої не було! Одна справа — взяти свій ноутбук... Вони ж не з повітря беруться!"

— Я з тим пером майже тиждень страждала, — пробурмотіла я, — Одного разу Ноель прийшов, а в мене усе обличчя в чорнилі, як в клятого Роршаха. Я тут від тунельного синдрому страждала більше, ніж за все життя. А тепер я дізнаюся, що весь цей час могла писати на своєму ноутбуці!

Можливо, сварка тривала б набагато довше, проте в цю мить до кімнати влетіла дрібна золотава пташка. Вона ніби пройшла крізь стіну! Цвірінькнувши вдоволено, посланниця описала кілька кіл над нашими головами і поставила просто переді мною листа, на якому красувався витіюватий королівський підпис. 

З чого це раптом Його Величність вирішив писати мені?.. 

"Вельмишановна леді Агнес Велл, Я, Його Величність король Август Сьомий, запрошую вас на особисту аудієнцію сьогодні о вечірній годині. За вами прибуде карета".

Дивно... З чого б це королю кликати на зустріч мене без Ноеля?

— Ем... Пробач, Ліль, здається мені доведеться відʼїхати... Король викликає.

Новина додала нам обом хвилювання, і, звісно, я відправила через Сіріуса Ноелю листа з попередженням, а тоді почала збиратися. Десь на середині процесу до нас приєдналася леді Абер, й допомогла обрати сукню відповідно до важливої зустрічі.

На відміну від мене, вона здавалася цілковито зібраною та спокійною. Ніби геть не хвилювалася через оцей раптовий виклик.

Король справді прислав екіпаж, як і обіцяв. Коли ми прибули на місце до палацу, я побачила ще одну таку ж саму карету; з неї вистрибнув Ноель. 

— Я теж отримав листа, — пояснив демон, цілуючи мені зап'ясток. — Король волів бачити нас разом.

Я зітхнула, не приховуючи полегшення. Принаймні разом із Ноелем було не так лячно.

Та я б збрехала, якби сказала, що геть не хвилювалася.

— Як гадаєш, навіщо він нас покликав? — пошепки спитала я, сподіваючись, що вартові нас не почують і не докладуть Його Величності.

— Не знаю... Його Величність нічого не пояснив, та, гадаю, мова або про весілля, або про нашу справу. Не думаю, що у нього є ще якісь причини кликати нас до себе, — відказав Ноель. — Не хвилюйся, переконаний, все буде добре.

Я кивнула, тримаючись за його руку.

Показавши запрошення, ми проминули варту та пройшли до кабінету Його Величності. Ноель був тут не вперше, тож  добре знав куди йти.

Зупинившись перед дверима, він постукав та повідомив про наше прибуття.

— Звісно, заходьте, — промовив король.

Ноель підбадьорливо кивнув мені, й, відчинивши двері, увійшли до кабінету.

Його Величність сидів за робочим столом. Відклавши у бік якісь документи, він кивнув нам на крісла для відвідувачів, — Сідайте, Ноелю, Агнес. Дякую, що так швидко прибули.

Ноель допоміг мені сісти, потім сам зайняв місце, що залишилося.

— Ваша Величносте, — промовив він, — для нас велика честь бути запрошеними до палацу. Однак що за потреба привела нас... Особливо мою прекрасну наречену в стіни вашого кабінету?

— Що ж, — Його Величність прокашлявся, — Як мене сповістили, ви успішно провели розслідування, розвʼязавши найбільшу проблему королівства. Неможливо переоцінити мою вдячність вам обом. І тому я беру усі витрати на організацію вашого весілля на себе. Після усіх цих страшних подій нам всім не завадить свято. Гадаю, наступні вихідні — ідеальна дата.

Ми з Ноелем перезирнулися.

Я, звісно, не мала нічого проти того, щоб зробити це якомога швидше, але чи можна усе підготувати менше, ніж за тиждень?