РОЗДІЛ 26

Ноель

Зазвичай я не дозволяв собі спати, коли треба було розшукувати важливого злочинця, але цієї ночі закрив очі і провалився у темряву. Все сталося само собою. Я навіть сподівався потай, що прокинусь — а лорд Ледвелл уже буде у в'язниці, всі проблеми вирішені, все стане так, як мало бути. Однак на ранок, коли я вибрався з камери-кімнати, залишивши Агнес в оточенні захисних Тіней, мені повідомили, що демона і слід охолонув. І моєму батькові досі не повідомили, що він — не той самий підступний вбивця. 

Спочатку я знайшов менталіста. Він сказав, що вже оглянув Дорміна де Монморенсі. 

— Ментальних пошкоджень не виявлено, тільки кілька шкідливих установок. Я зняв їх, лорде Ноелю, і сподіваюсь, що ваш батько скоро одужає. Повторну перевірку, звісно, провести зараз неможливо... 

— Так. Я розумію. Тепер ми знаємо винного. 

Якщо Ледвелл, звісно, працював сам. 

Однак Тіні не знайшли енергії жодного іншого демона, а ритуал можна було проводити наодинці. Навряд чи чоловік знайшов спільників для такої небезпечної справи. 

Саме тому, зчепивши зуби, я рушив у кімнату для допитів. Батько вже сидів там, спокійний та самовпевнений. його вуст торкалась легка усмішка. Навіть не знущальна, чого варто було б очікувати. 

Він торжествував. 

— Що ж, — промовив я, — в процесі розслідування виявилось, що лорд Ледвелл причетний до вбивств. І, ймовірно, звинувачення стосовно вас, лорде Дорміне, все ж безпідставне. Офіційно, від усієї таємної поліції, приношу вам свої щирі вибачення.

— Гадаєш цього буде достатньо?! — виплюнув він, примружившись, і не приховуючи презирства, — Ти принизив мене, принизив свою мачуху і гадаєш, що твої вибачення бодай чогось варті?

Батько підвівся з-за столу, спопеляючи мене поглядом.

— Я вимагатиму компенсації. І твоєї негайної відставки. Одразу після звільнення моєї дружини.

Я випростався. 

— Ми не переходили з вами на "ти", лорде Дорміне, і я нагадую, що ви говорите з діючим головою таємної поліції. Можете подати скаргу Його Величності, якщо матимете таке бажання. Стосовно вашої дружини, леді Діонари, відкрито справу стосовно спроб підкинути артефакт леді Агнес Велл, що відбулося публічно та при свідках. Вона може звернутися до адвоката, і, звісно, їй не загрожує серйозний термін. Радше за все, леді Діонара обмежиться штрафом. Стосовно вашої моральної сатисфакції... 

Мої губи самі собою розтягнулись в усмішці. Я вперся руками об стіл, нахилився до батька і прошепотів: 

— Я думаю, ми можемо постановити, що взаємно задоволені одне одним. Роки приниження за кілька днів. Хіба не достойна плата? 

Я випростався і почув в голові шелесткий голос Ліонеля: 

"Ти зараз нагадуєш мені герцога Шантьї". 

Поняття не маю, хто це такий. 

"З чим я вашу країну щиро вітаю. Свого попередника і дванадцять його синів він спалив вогнем з такою самою холодною усмішкою на вустах. Теж, до речі, родичів". 

Прекрасно. Сподіваюсь, батькові я того герцога теж нагадую, бо з мене досить. Так, ми помилилися, і в цьому він не винен. 

Але варто визнати, до цієї помилки вела ціла низка його кроків.

— Я це так не залишу! — прогарчав він, перш ніж вилетіти з мого кабінету, — Ти про це пошкодуєш!

Та я його не слухав. Час, коли слова батька могли якось вплинути на мене, минув. Він більше не мав наді мною влади.

Обурені крики лорда Дорміна ще летіли мені в спину, коли я вийшов з кабінету. В голові ж почувся тихий голос Ліонеля: 

"Моя тобі порада, просто відмежуйся від нього. Забудь про його рід та його спадок. І перевір його справи, там вистачає криміналу". 

— Копати під власного батька? — втомлено спитав я. 

"Саме так. А ще взяти якусь гучну справу з ельфом для рівноваги, поцікався у короля, хто його найбільше дістав. Спільнота буде рада, що ти риєш і тут, і там, забувши про родинні зв'язки. Зрештою, коли ти посадиш свого батька..."

— Коли? 

"В нього перстні прадемонічні, звісно, ми говоримо про "коли"! Так от, коли ти посадиш свого батька, Ноелю, відмовся від його титулу і прізвища. Гроші у тебе будуть і так, я забезпечу. Візьми прізвище матері. Покажи, що ти робив це не через бажання очолити рід де Монморенсі. І запевни своїх юних сестер у тому, що вони завжди можуть розраховувати на твою фінансову допомогу. Так ми виберемось з цього репутаційно". 

— Якщо спіймаємо старшого Ледвелла... 

"Спіймаємо".

Раптом мене відволік стукіт у двері. Відчинивши їх, до кабінету зазирнув Метью, мій помічник.

— Лорде Ноелю, я до вас з терміновим повідомленням. Є свідки, що зазначають, що бачили лорда Ледвелла. За їхніми свідченнями, він пробрався у власний маєток.

— Господи боже, дякую, що з рогами Ледвеллу відбило мізки, — промурмотів я. — Так, Метью, збирай групу затримання, виїжджаємо.

— Я теж піду! — заявила Агнес з коридору.