25.5

Екіпаж подали на диво швидко. Ноель прикрив Ітана тінями, і той першим заскочив всередину. Коли я зайшла слідом за ним, Ітан уже обмотав плащ довкола стегон, прикриваючись ним. Крила його ледь поміщалися всередині, і чоловік вимушений був притиснути їх до тонкої стінки, зминаючи пір'я. 

— Ти не змерз? — прошепотіла я. 

— Це тіло на диво... Гаряче. Не думав, що скажу це, — Ітан зашарівся, — але в моєму попередньому було холодніше...

"Нащадки могутньої крилатої раси в бойовій формі ніколи не мерзли, — пояснив в моїй голові Вед, — особливо спадкоємці головної лінії... Думаю, судячи з кольору крил, Ітан у нас витягнув когось з роду... а, забудь. Пусте".

Вед вмів заінтригувати. Та я вирішила, що відкладу цей допит на потім.

— Рада, що ти знову живий, — мʼяко всміхнулася я до нього, — Впевнена, Мілліана також зрадіє, щойно дізнається. Шкода, що ми не встигли його схопити. Повірити не можу, що увесь цей час він був таким чудовиськом... — я похитала головою.

Мені завжди здавалося, що я розбираюся у людях, відчуваю які вони... Не розумію як я могла так помилитися, не помітити яким він був насправді.

"Всі помиляються. Особливо коли мають справу зі злим менталістом-маніпулятором".

Можливо... Та я однаково почувалася дурепою.

Як письменниця, я мала б знати, що найбільше зло приходить звідти, звідки його не очікуєш.

— Як ти? — пошепки спитала я в Ноеля.

Через те що він досі обіймав мене, ховаючи під власним плащем, мені довелося вмоститися в нього на колінах. І, хоча це було дуже приємно, я хвилювалася за нього, бо Ноель був знесилений після усього що сталося.

— Тобі варто відвідати цілителя...

— Якщо цілитель зараз побачить мене, він звернеться до короля з вимогою негайно шукати інквізиторський загін, — болісно скривився Ноель. — Я надто... Тіньовий зараз. Ні, все в порядку. Я нормально почуваюся. Головне скажи мені, як ти... Моя героїня. 

Ноель поцілував мене в лоб і затих.

"Зараз він вважає себе рідкісним ідіотом, що повівся на Ледвелла, теж, — підказав мені Вед, — і в нього причин більше, ніж у тебе. А ще його батько, виявляється, не такий вже й винний..."

— Я ледь не вмерла від страху за тебе, — зізналася я, заплющивши очі, а тоді знервовано приснула: — А ще обламала роги головному лиходію. Я навіть не думала, що зможу, просто... Не могла там стояти і чекати. А тепер він втік, проте Ітан повернувся до життя, і ти живий, тож... Мабуть я відчуваю полегшення, попри те, що нам ще треба ловити цього недобитого сектанта.

— Нічого, зловимо, — Ноель поцілував мене у маківку. — Все буде гаразд.

— Але спочатку тобі треба відновитися. А Ітану одягнутися... В цьому світі взагалі шиють одяг для крилатих? Мабуть, доведеться просити когось перешити увесь верхній одяг, а до тих пір, е... Взяти якусь велику ковдру?

"Ти б бодай трохи про себе подумала", — пробурмотів Вед.

Я нахмурилася, не розуміючи до чого це він. Я почувалася цілком нормально. Ну, може є легка слабкість, але ж нічого серйозного...

Щойно екіпаж зупинився, Ноель вийшов першим, щоб допомогти мені, та, виходячи з карети, я ледь не звалилася йому просто в руки, перелякавши і його, і Ітана.

Притиснувши мене до себе, Ноель занепокоєно вдивлявся в моє обличчя.

— Що з тобою?!

Ох... Гаразд, усе трохи гірше, ніж я гадала.

— Я в порядку, просто... Трохи в голові паморочиться. Вибач. Все гаразд, мені просто треба присісти.

Ноель, не слухаючи моїх заперечень, підхопив мене на руки. Було помітно, що він сам ледь тримає рівновагу, але всі спроби змусити його покласти не таку вже й легку ношу у моїй особі на землю провалилися, демон навіть слухати нічого не бажав. 

Він заніс мене до кабінету та обережно поклав на диван. Ітан, що йшов слідом, топтався в дверях, явно не знаючи, куди йому подітися. 

Ноель послав когось з помічників на склад, і звідти швидко принесли штани та сорочки. Останні, звісно, довелось модифікувати, розкраяти їх майже до плечей, аби можна було надягати і підперізувати, не заважаючи крилам, але в цілому, Ітан нарешті почувався вільніше.

— Як тобі... З крилами? — обережно спитала я.

Я погано уявляла, як сама поралася б з таким бонусом. Вуха мені геть не заважали жити, але крила? В світі, геть не прилаштованому до крилатих ангелів?

Це, мабуть, ще те випробування.

Ітан знизав плечима. 

— Не знаю. Ну, я їх відчуваю і знаю, як ними ворушити... Інтуїтивно. Але я поки навіть не можу зрозуміти, що зі мною і що балакає у мене в голові. 

"А, він просто не в курсі, що це голос його майбутнього супроводжувача, — фиркнув Вед, — Претемного Лі. І, до речі, він не ангел. Перокрилий чи як воно там на вашу мову переводиться... Щось таке".

— Ти звикнеш, — з посмішкою промовила я, а тоді поглянула на нареченого, що без кінця був зайнятий роботою, відколи ми приїхали сюди, і спохмурніла: — Ноелю, присядь, заради Безодні, бо я тебе покусаю!