25.2

Агнес

Я нервувала. 

Хоч і розуміла, що Ноель на допиті, що вже все відомо, та все одно неприємна, липка тривога чіплялась за шкіру і не давала дихати. Ніби я заплуталась в павутині і перетворилась на муху, що чекає вироку. 

Звісно, це не так. 

Надто втомившись від порожнього очікування, я сіла за рукопис, озброїлась пером, але замість того, щоб слова полетіли на свободу, просто витріщалась на чистий лист паперу. Спробувала відпочити з закритими очима і, може, навіть трохи задрімала... 

А потім в голові вибухнув дзвін. Тривога Веда, сплетена з Тінями Лі, затопила все довкола. 

— Що? — я підскочила. — Що трапилось?

"Ноель їде з Ледвеллом на затримання культу. Але щось не так. Лі відчуває. Все надто швидко, надто похапцем..."

Я підхопилася з місця, перекинувши чорнильницю, та не звернула на це жодної уваги. Моє серце було охоплене страхом.

— Де він? І чому вони лише удвох? Де інші?!

"Він залишив їм записку. Але ті поки зберуться... Ти ж розумієш", — втрутився Лі. 

Як Ноель міг зробити таку дурницю... Хіба він був таким необачним... 

"Не був. Тому мені здається, що на нього вплинули".

— Вплинули? Але хто... 

Звісно, на розум прийшов лише один ментальний маг. Але це було неможливо! Лорд Ледвелл не міг...

Дідусь Ітана був милим, справедливим. Він не скидався на осліпленого жагою сили та ненавистю до ельфів, як батьки Ноеля.

Та, що більше я про це думала, про те, що сталося, про смерть Ітана... То більше мене зʼїдала тривога.

— Прокляття! Треба негайно йти туди! — я знала, що не якась обрана героїня. Я не була воїтелькою. Та я не збиралася просто сидіти й чекати, коли Ноель в небезпеці!

— Куди? — почувши мене, Ітан пройшов крізь стіну, — Агнес, що сталося? Ти зблідла...

Я нажахано подивилася на нього.

— Ноель пішов з твоїм дідусем на місце ритуалу! Він у небезпеці!

— З дідусем? — жахнувся Ітан. — Ритуал?! Чому, нащо. 

Я раптом зрозуміла, що Ітан повинен переживати не тільки за Ноеля, а і за діда, адже вони були близькими... І зараз його дідусеві загрожувала небезпека. 

"Якщо наш вельмишановний лорд Ледвелл сам не по вуха у цьому багні", — буркнув Вед. 

Він надій на демона не мав. 

"Спитай Ітан, чи чув він про якесь особливе ритуальне місце, можливо, щось в пам'яті є або він має здогадки. І важливо, чи знає про здібності свого діда".

Лі помовчав секунду.

"О, і ось про що питай... Старий архів у центрі".

Перед очима спалахнуло кілька картинок.

— Ітане, ти... Ти щось знаєш про старий архів у центрі міста? І... Що ти знаєш про сили свого діда?

Я не хотіла завдати йому ще більше болю своїми підозрами, але мусила знати, заради Ноеля.

Діставши з гардеробу теплий плащ, я кинулася донизу, і Ітан разом зі мною.

Перш ніж вийти за двері, я голосно свиснула, прикликаючи Сіріуса. І, хоча я мала сумніви у тому, що він прилетить до мене, адже останнім часом фамільяр багато часу проводив деінде, проте за мить почула хлопання крил, і Сіріус сів на моє плече, міцно вчепившись у нього кігтями.

Вже на бігу Ітан вигукнув:

— Дід завжди був сильним металістом, його спеціалізація це маніпулювання спогадами, а що?

Я жахнулася, відчуваючи, як до горла підступає нудота.

— Прокляття! Ітане, я думаю... Я думаю твій дід міг усіх провести... — невдало наступивши на лід під снігом, я ледь не заорала носом, — Пробач, я розумію, це звучить, як божевілля, але, щойно закінчився допит Ноелевого батька, твій дідусь переконав Ноеля піти із ним, без підмоги! Я мушу бігти!

— Але дід, дід би ніколи... 

Ітан спинився, як вкопаний, тремтів, не знаючи, що робити.

Потім випалив:

— Біжімо.

Я ніколи не була вправною у спорті. Біг, підйом по сходах на останні поверхи — це все не про мене. Однак, коли життя Ноеля опинилося під загрозою, я перевищила усі свої можливості, ігноруючи навіть біл у боці. 

Аж тоді ми досягли будівлі старого архіву. Я кинулася до дверей, та, звісно, вони опинилися зачиненими.

— Прокляття! — випалила я, відчуваючи, як мене охоплює паніка, а тоді скинула руку, збираючись знести їх магією, як раптом почула підказку від Веда:

"Шукай важіль!"

Мені хотілося кричати. Це була точно не та сцена, коли хочеться грати у квест-кімнату. Та іншого виходу не було, тож я шукала

Завдяки тіням це виявилося легше, ніж я гадала, та однаково зайняло деякий час. До моменту, коли вхід до підвалу нарешті відчинився, я майже втратила терпіння.