24.2

В яку таку урочисту мить? У нас розслідування, чого б то ми...

"Ноель хоче зробити все правильно, не псуй своїми новосвітськими манерами красивий момент", — докинув Вед. 

Та який в дідька момент?!

"І не поминай це позорисько замість Безодні!" 

Ноель тим часом випростався, подивився прямо мені в очі, а тоді... Опустився на одне коліно. 

Господи боже претемний Лі! 

"Претемний Лі на колінах теж дуже гарний вигляд має, підтверджую, хоча пропозицію він робив не так", — засміявся Вед. 

Я не хочу знати, кому і як Претемний Лі робив пропозицію, але... 

Ноель збирається покликати мене заміж?!

Мені забракло повітря. Серце калатало, наче я пішки піднялася на десятий поверх, але я слухняно завмерла, дивлячись на Ноеля.

Якщо чесно, я ніколи не уявляла собі пропозицію зі свідками, думала це буде дивно, але в ту мить не могла думати ні про кого, крім нього.

— Леді Агнес... Агнес. Я знаю, що рішення про наше одруження було прийнято давно, — тихо почав він, — і може здаватись, ніби мій крок зараз — зайве позерство...

"Зате романтичне..." — зітхнув Вед. 

— Однак я не хочу, аби в наших стосунках константою збереглось те, що нас... Зіштовхнули одне з одним. Ніби це вимушене одруження, ніби це мені щось пропонують... Ні. Навіть якби я мав можливість взяти за дружину будь-яку жінку на світі, чи краще б не одружуватися взагалі ніколи, ніхто і ніщо не змусили б мене відступити, Агнес, бо поруч з тобою я зрозумів, яке ж все-таки прекрасне почуття кохання, як важливо його плекати, не дозволяти нікому заступати це світло. 

— О, — леді Абер притисла долоню до серця. — Це так мило! 

— Агнес, чи погодишся ти вийти за мене заміж? Чи погодишся йти далі зі мною пліч-о-пліч, при всіх моїх недоліках, і чи приймеш обіцянку від мене робити все можливе, аби бути найкращим чоловіком?

— Ніщо у цьому світі не змусило б мене сказати ні, — видихнула я, витираючи сльози, — І я також намагатимусь бути кращою для тебе. Бо ти заслуговуєш на найкраще. Бо ти ідеальний для мене. І я кохаю тебе. Дуже-дуже сильно. В тебе неможливо не закохатися. Не лише тому, що ти найгарніший чоловік з усіх, кого я зустрічала.  Ти розумний, милий, чесний, ти відданий своїй справі, і я не хочу провести жодного дня без тебе.

Ноель потягнувся до мене, стрепенувся. Погляд його забігав з кутка в куток. 

"Він перстень забув дістати", — швидко пояснив Вед, перш ніж я перелякалась, що щось не так. 

Нарешті Ноель дістав маленьку коробочку з обручкою і потягнувся до моєї руки.

Я майже не дихала, коли холодний метал торкнувся моєї шкіри, й обручка ковзнула на палець, мов була створена для мене. У камені, кольору очей Ноеля, клубочилися тіні.

— Щоб з тобою завжди була частинка мене.

— Вона неймовірна, дякую, — розчулено всміхнулася я, не відриваючи від нього погляду, а тоді спитала: — Тепер я можу тебе поцілувати?

— Ну ви тільки гляньте на неї, — захихотіла леді Абер, коли Ноель кивнув, радісно показуючи, що таки можна.

Двічі повторювати не довелося. Я кинулася йому назустріч, стискаючи в міцних обіймах, й відчайдушно притиснулася губами до його губ.

Хвіст Ноеля обплівся навколо моєї талії, і я тремтливо видихнула, коли він поглибив поцілунок.

Ноель ще довго не відпускав мене від себе. Долоні його тремтіли, очі сяяли радістю. 

— Сподіваюсь, я закрию справу сьогодні до вечора, — прошепотів він, — і ми нарешті зможемо спокійно одружитися.

Я хитро всміхнулася й ледь чутно прошепотіла:

 — І покажеш мені свій надзвичайно зручний стіл?

— О, так. У мене окрім стола ще є чудовий диванчик... 

"Кхе-кхе, — Вед захихотів, — я аж Сварта згадав з його диванчиком..."

В мене аж пальці на ногах підігнулися від його тону, коли я притулилася лобом до його грудей.

— Допит ще не минув?

— Допит буде сьогодні ввечері... — зітхнув Ноель. — Нарешті підготували все, що мусили. 

Ноель трішки спохмурнів, і голос його став куди серйознішим.

— Сподіваюся на цьому все закінчиться. Ти як, тримаєшся? 

Я ще не читала що писали у сьогоднішніх газетах, та сподівалася, що вони нарешті дали спокій Ноелю, і зрозуміли, що його мачуха весь цей час просто маніпулювала думкою суспільства.

— Я в порядку. Головне спинити все те, що відбувалося. Мене заспокоює тільки те, що зараз вбивства припинилися. Хоча це означає, що ми правильно спіймали злочинця... — він замружився. — Не знаю, радію я цьому чи боюся.

Я кивнула.

Можна прийняти те, що твій батько — не найкраща людина, але що він вбивця? Це геть інше.

— Просто пам'ятай, що ти герой. Ніхто не може змінити минуле, але ти робиш усе, щоб мешканці міста були у безпеці, навіть якщо частина з них — невдячні дурні. Ти неймовірний, Ноелю. І я кохаю тебе за це.