РОЗДІЛ 24

Агнес

Вечір закінчився трохи не так, як я очікувала. Та, загалом, це можна було вважати хорошим фіналом. З арештом мачухи Ноеля та купою свідків її злочину, чутки, які вона розпустила раніше, мусили заспокоїтися, тож я сподівалася, що тепер його залишать у спокої.

Поки ми їхали в екіпажі, Ноель не відпускав мою руку, і це було приємне відчуття. 

Втомившись, я поклала голову на його плече та вимальовувала візерунки на його долоні. Хотілося провести так цілу вічність... Ну, хіба що, можливо, не в екіпажі, і з меншою кількістю одягу.

Коли екіпаж зупинився, Ноель вийшов першим, щоб допомогти мені, а тоді ми попрямували до будинку. Сіріус, хлопаючи крилами, полетів уперед, потрапивши у будинок через відчинене вікно, й ми залишилися наодинці.

— Увійдеш? — тихо спитала я, — Ми могли б прокрастися до моєї кімнати...

Ноель справді переступив поріг дому, проте, почувши пропозицію, похитав головою. 

— Пробач. Боюсь, зараз я потрібен королю і... Мушу ще дещо зробити, — вигляд у нього став трохи таємничим, але я не могла впевнено заявити, що саме змінилось в обличчі. Чоловік надто гарно ним володів.

Я кивнула. Тоді піднялася на носках черевиків та ніжно поцілувала його.

Розлучатися геть не хотілося, але ж робота... Хоч теж у поліцію влаштовуйся.

Дарма, що я не брехала, що спорт мене не любить.

— Будь обережним, добре? — тихо промовила я, торкаючись його щоки долонею, — І відпочинь потім. Сподіваюся це не забере цілу ніч.

Коли за мною зачинилися вхідні двері, я зітхнула. Почувалася школяркою, що повернулася додому після побачення.

Мабуть, краще відволіктися на рукопис. Це допоможе.

Побачивши мій меланхолійний настрій, Сіріус каркнув:

— Не сумуй. У вас ще стільки часу попер-р-реду! Що там до того весілля? Ех, молодь...

Я не питала в нього скільки йому років, але припускала, що багатсько.

"Більше, ніж тобі", — гмикнув Вед.

"Не сумніваюся".

— Я не сумую, я просто... — не знайшовши слів, я зітхнула та, залишивши накидку на вішаку, піднялася нагору. Ітан сидів в моїй кімнаті на підвіконні, дивлячись на засніжене місто.

— Як усе минуло? — спитав він.

— Не знаю з чого почати, — чесно зізналася я, опускаючись у крісло, — Спочатку усе було як зазвичай. Демони та ельфи лаялися, я ледве стримувалася, щоб не шарахнути мачуху Ноеля за її образи... Тоді король запропонував усім потанцювати, й, поки ми кружляли, Діонара спробувала підкинути мені якийсь перстень, що, ймовірно, використовувався для ритуалу. 

Почувши останнє, Ітан шоковано витріщився на мене, тож, піднявши руки, довелося додати:

— Але Сіріус вчасно втрутився, й почав клювати її голову. Вона закричала, привернула до себе купу уваги, спробувала набрехати, що витягнула перстень з моєї накидки, присутні чарівники це перевірили, та, звісно, з'ясували, що вона брехала... Словом, вечір закінчився арештом Діонари. Тому Ноель провів мене і поїхав назад, розбиратися з усім...

— Це такий сором для усіх демонів... — Ітан важко зітхнув. — Іноді мені здається, що ці змовники справді намагаються нашкодити нам, а не просто так неоковирно допомагають.

— Ну... — я почувалася трохи ніяково, — Гадаю, буде справедливо сказати, що вони дбали лише про своє благо... Хай там як, незабаром, після допиту Дорміна, ми дізнаємося усю правду, і нарешті покінчимо із цим божевіллям. Мені шкода, що це не сталося раніше.

Після розмови з Ітаном, я ще якийсь час попрацювала над рукописом, просунувшись майже на цілий розділ, а тоді почала куняти та вирішила не мучити себе.

Прийнявши ванну, я перевдягнулася до сну, сподіваючись, що Ноель також поспить, й заснула, щойно моя голова торкнулася подушки.

❄

Ранок почався зі стукоту у двері. Я навіть очі не встигла розімкнути, коли до кімнати увійшла тітонька.

— Тобі краще прокинутися і привести себе до ладу, люба, — промовила вона.

— Що? — позіхнувши, я примружилася від яскравого сонячного світла, — Що сталося? Котра година? 

За неї відповів Вед:

"Ноель прийшов. І вона має рацію, тобі краще вдягнутися".

Це подіяло. Сон як рукою зняло.

Відкинувши ковдру, я почала збиратися, намагаючись не нервувати.

Певно він вже отримав результати допиту і прийшов, щоб поділитися. Все має бути добре... Правда?

— Ти збир-р-раєшся вдягнути цю сукню? — прокаркав Сіріус, явно не схвалюючи мій вибір.

Я зашарілася. Це було вперше, коли фамільяр коментував мій вибір одягу.

— Хіба вона не гарна? — розгублено спитала я, розглядаючи тканину, що переходила з м'ятного відтінку у блакитний.

— Недостатньо! — каркнув Сіріус командним тоном, — Візьми ось цю, фіолетову, і ще намисто з перлів!