23.2

Агнес кинула на неї злий погляд. Я бачив, що вона ледь стримувалася щоб не висловити моїй мачусі усе, що вона заслуговувала почути. Натомість промовила:

— Бажання миру — це ніщо інше, як здоровий глузд. Бо це також бажання уникнути можливих жертв, що неможливо, якщо і далі підбурювати натовп.

Діонара закотила очі. 

— Ви вірите у мир? Це який, той, при якому всі коряться ясновельможним ельфам? Демони майже не мають влади, і зараз було арештовано мого чоловіка, попри всі його заслуги перед державою. Звинувачено у цілковитій дурні. Звісно, він не чіпав демонят! Він беріг свою расу! 

— Демони могли отримати королівство, — знизав плечима ельфійський лорд, Брійнеар. — Однак, на щастя, цього не сталось. Ваша безвідповідальність давно стала притчею. Я не здивований, що народ, який, власне, і вигадав ритуали жертвоприношення своїм  далеким предкам, повернувся до цього знову. Вам таке характерно.

— Годі, — голос короля був твердим, мов камінь, — Зараз не час сіяти розбрат. Леді Діонара, хоча я розумію ваші почуття, докази проти вашого чоловіка беззаперечні. Враховуючи кількість жертв, ми аж ніяк не можемо це проігнорувати. Незабаром на вашого чоловіка чекатиме перевірка. Якщо вона доведе його невинуватість, його відпустять, а вам принесуть найщиріші вибачення і виплатять компенсацію. А до тих пір я прошу вас не заважати слідству. Що ж до вас, Брійнеар, я не терпітиму образ у бік всієї раси через одного вбивцю. Ми мали б об'єднатися, щоб захистити дітей, а не гризтися, відволікаючись на беззмістовні сварки.

— Його Величність має рацію, — погодився лорд Ледвелл, — сварки зараз не на часі.

— Ну так, звісно. І ельфійський прихвостень, що веде справу, зовсім ні до чого у питанні засудження невинних, — скривилась Діонара. — Лорда Ноеля викинуть, мов шолудивого пса, з управління, коли відкриється його помилка? Я кажу "коли", а не "якщо", бо я впевнена в Дормінові!

Агнес стиснула край столу з такою силою, ніби була готова розтрощити його.

— Слідкуйте за своїм язиком, — промовила вона, — Я не терпітиму образи у бік свого нареченого. Якби ваш чоловік справді не був винуватий, ви не мали б потреби підіймати оцей шум з журналістами, розпускаючи брудні чутки. Що, на відміну від звинувачень лорда Дорміна, є безпідставними.

— Дякую, Агнес, — прошепотів я до неї, ласкаво торкаючись дівочої руки, а тоді гучніше промовив: — Нам не варто зараз обговорювати такі питання. Особисті конфлікти між мною та лордом Дорміном, навіть питання загибелі молодих демонів — це не так вагомо, як можливість братовбивчої війни в країні. Ніхто з присутніх, я впевнений, не бажає допустити її. 

— Одне на одного тут нападають демони, — нагадала одна з ельфійок. — Не ельфи.

Агнес винувато закусила губу та опустила голову. Тоді слово взяла Мілліана, королівська племінниця.

— Ельфи могли б проявити більше співчуття до горя демонів, — промовила вона, — Я розумію, звинувачення вас ображають. Але під загрозою невинні діти. Такі є в кожній сім'ї. Можливо досі ця загроза не торкалася ваших, однак ми не знаємо що вбивця має на меті. Можливо саме розбрату він і хоче. Більше хаосу. Більше смертей в кожен дім. Нам не можна цього допустити.

Після слів Мілліани запанувала мовчанка. Суперечити тому, наскільки жахливо втратити молодь, не став ніхто. Скрипіли і дряпали по тарілках столові прибори. Більшість гостей уникали навіть поглядів одне на одного. 

Впевнений, я був не одним, хто почувався незручно і не міг витиснути з себе жодного слова. Навіть Діонара нарешті проковтнула обурення. 

— Нам потрібно попрацювати над законодавством, — зрештою заговорив лорд Ледвелл, — аби закріпити ельфійські і демонічні права на одному рівні. Так, наш король ельф, проте ми повинні визначити, що всі — однакові, не мають ні переваг, ні навпаки... 

— Не мають переваг? — вигнула брови одна з ельфійок. — Та ви що. Ви постійно намагаєтесь вибити їх для себе, усе ваше демонічне поріддя. Ваша кров вбиває нашу...

— Це недоречно, — холодно обірвав її король. — Гинуть діти демонів, і жодна кров від цього їх не рятує. І взагалі, досить. У нас світський вечір. Леді Адоро, — звернувся він до найкапризнішої з ельфійок, — дозвольте викликати вас на танець.

Якщо я й знав щось про короля, то "викликати на танець" замість запросити означало дуже неприємну розмову. 

Леді Адора, звісно, не відмовила. Вона прийняла руку Августа і підвелась, але очима мало не метала блискавки.

Агнес подивилася на мене й підморгнула, прошепотівши:

— Розбавимо вечір чимось приємним?

Її долоня м'яко торкнулася моєї.:

Навіть в таку погану мить, як зараз, коли довкола купа ворогів, танець з Агнес не міг бути неприємним. Звісно, я прийняв її руку і повів дівчину подалі від столу, аби ми могли насолодитися одне одним. 

Поступово здіймалися і інші пари. Кілька ельфів запросили демониць, але лише один отримав згоду. І лише один демон, лорд Ледвелл, зважився зробити крок назустріч ельфам, покликав Мілліану. Вона, звісно, теж підвелась, приймаючи долоню літнього демона. 

А могла б танцювати з Ітаном зараз...

Агнес, мабуть, теж про це подумала, бо на мить її погляд став сумним, а тоді знову зустрівся з моїм і вона посміхнулася.