РОЗДІЛ 23

Ноель

Дні перед зустріччю примирення минули так швидко, що я навіть озирнутися не встиг. Було б приємно сказати, що я їх навіть не помітив, проте це не так: кількість справ перевищувала всі притомні межі, і доводилось розвивати навик бути водночас в кількох місцях, встигати робити все і навіть більше... 

Божевілля. 

Зате я не встигав хвилюватися, і це однозначно приємний знак. 

Батько досі ні в чому не зізнався. Почувши про ментальний допит, він лише розсміявся мені в обличчя і сказав, що жодний спеціаліст не зможе там нічогісінько відшукати. Новини, здається, зовсім не зачіпали цього пихатого демона. 

Бунтарів же повідомлення про "вечерю примирення" анітрохи не заспокоїло. Обурення тривали, попри всі старання короля. Я розумів, що спалахне іскра — і займеться полум'я, але все ще не втрачав надії. 

Ми зможемо впоратися. Надто багато зусиль докладено!

Тож, приїхавши по Агнес, я був сповнений поганих передчуттів, але водночас — добрих сподівань. Ми витримаємо.

"Головне повтори це разів зо десять і повір нарешті", — зітхнув Ліонель.

Я відмахнувся від нього і нарешті вирушив до Агнес. постукав у двері і завмер, чекаючи на дівчину. Ми поспішали, мене надто затримали у поліції, тож я сподівався, що затримок не буде.

Цього разу змійки леді Абер на мене не шипіли. Здається вони звикли до мене, хоч я і не був впевнений завдяки чиєму впливу.

Двері відчинила Агнес. Вона була вдягнута в синю бальну сукню з теплою хутряною накидкою, що підкреслювала її очі та колір волосся.

Побачивши мене, вона широко всміхнулася, й, поцілувавши, затягнула мене всередину. На вішаку, точно на гілці, примостився Сіріус, з... Це що, білий метелик на його шиї?

Прослідкувавши за моїм спантеличеним поглядом, Агнес пояснила:

— Він хотів бути нарядним, але з чорним метеликом він став би надто помітним, тож довелося пожертвувати одну зі своїх стрічок.

— Сіріусе, тобі пасує, — я постарався проковтнути сміх. — Справді, маєш чудовий вигляд!

Дочекавшись вдячного воронячого каркання, я обвів Агнес уважним поглядом і прошепотів: 

— А ти виглядаєш, мов місяцесяйна богиня, що зійшла до мене, скромного чаклуна...

Ніжно торкнувшись моєї щоки, Агнес хитро підморгнула мені:

— Обережніше, скромний чаклуне, бо через тебе ця богиня зараз думає про речі, які не можна робити в королівському палаці.

— На жаль, нам потрібно поспішати... — я ледь стримав розчароване зітхання. — Сподіваюсь, у нас буде час після цієї вечері. Час для... Заспокоєння нервів. Ходімо?

— Звісно, нумо у самий вир подій! — її пальці переплелися з моїми, і Сіріус, каркнувши, злетів з вішака для одягу слідом за нами.

Я допоміг Агнес залізти у екіпаж, і ми зірвались з місця. Їхати довелось манівцями, уникаючи невдоволених демонів, що не радітимуть ельфійській аристократській кареті, і я радів, що коней підганяють Тіні. 

Швидше прибудемо.

Марешті ми дістались до королівського палацу. Ми з Агнес поспішили всередину, ігноруючи невдоволені вигуки групки молоді, що збилась біля воріт.

— Зрадник! Зрадник! Горіти тобі в Безодні!

— Він не заслужив на неї!

Агнес спопеляла їх вбивчим поглядом, мов справжня воїтелька. І я точно помітив, як Сіріус кілька разів збив з гілок і дахів сніг просто їм на макітри.

Звісно, на сніжному фоні фамільяр Агнес лишався непомітним для тих, хто не знав кого шукати.

— Можливо, — промурмотів я до Агнес, — слід було і собі якогось фамільяра завести...

"Ніколи не пізно. Не хочеш собі білого собаку?"

— Білого собаку?.. — здивовано перепитав я вголос.

Очі Агнес враз побільшали від жаху, й вона застережливо похитала головою.

— Ні-ні-ні, — одними губами промовила вона, а тоді пошепки додала: — Повір, жоден з нас не матиме сил вигулювати цього повелителя брудних калюж. І тим паче відмивати після прогулянки. Він, може, і милий, і розумний пес, але дуже не любить митися.

Я здивувався, що ж це за такий пес, але зрештою не став сперечатися. Ні так ні. Я більше котів люблю.

"Я теж, — тужливо зітхнув Лі. — Я теж..."

Нарешті ми переступили поріг королівського палацу. Піднялись на кілька поверхів, перш ніж опинилися в королівській обідній залі.

Погляд наштовхнувся на мачуху. Що ж, не здивований, що вона тут...

Помітивши її, Агнес трохи міцніше стиснула мою руку, ніби нагадуючи про те, що вона тут, зі мною. Я не сам. Більше ні.

А тоді присвла у реверансі і промовила:

— Вітаю вас, Ваше Величносте. Ваша Високосте. Лорди. Леді.

Поклони, реверанси, формальні привітання. Ми виконували палацовий протокол, не збиваючись тільки завдяки голосу богів в голові. Зрештою, говорив здебільшого король, про примирення і те, як ми повинні цінувати одне одного. Проте я помітив, як ельфи несхвально дивляться на демонів, як моя мачуха зиркає на королівську племінницю навпроти...