22.2

Я здивовано кліпнула. Це вперше він порушив цю тему, відколи я попросила в нього запросити Ітана до Безодні.

А тоді, підбадьорена його словами, продовжила готувати.

Лазанья випікалася майже півтори години, проте я однаково мала сумніви у тому, що вона повністю пропеклася, попри усі поради та інструкції Бога кохання.

“А я кажу — вже час виймати! Чи ти хочеш накормити Ноеля активованим вугіллям?”

“Активоване вугілля доведеться пити, якщо вона не готова”, — подумки пробуркотіла я. Та все ж не могла проігнорувати його слова. Перетримати лазанью теж погано, бо вийде не смачна та ніжна страва, а сухарик.

Зрештою, я наважилася, і, молячись всім богам, щоб мої страждання не виявилися марними, вийняла лазанью з пічки й поставила на деревʼяну підставку.

Пахла вона справді смачно. Та й виглядала також. Втім, я досі сумнівалася.

Зрештою, поки сама не спробуєш…

З такими думками я відрізала перший шматочок, взялася за виделку та…

— О, Боги…

“Що таке?” — в один голос відізвалися Лі та Вед.

“Виявляється дещо я таки вмію готувати!”

Її правда, вийшло трохи забагато, бо я не мала рецепту, й довелося робити “інтуїтивно”. Хто ж знав, що “інтуїтивно” вийде на роту?

Ліля би мною пишалася!

Від згадки про подругу на мить стало сумно. Доївши свій шматочок лазаньї, я накрила решту страви заклинанням стазису, завдяки котрому вона могла зберігатися значно довше не лише свіжою, а й гарячою, я вимила тарілки й взялася прибирати на кухні.

Я саме закінчувала із цією справою, як раптом у двері хтось постукав.

Мабуть, варто було зняти фартух, або принаймні обтрусити його та стерти борошно з обличчя, перш ніж відчиняти. Але я була така “забігана”, що навіть не подумала про це, й, відчинивши двері, побачила Ноеля.

Він був гарним, як завжди. Сніг вкривав його плащ. І, перш ніж встигла це як слід обміркувати, я потягнулася до нього, прибираючи сніжинки з його волосся. Трохи вологе, воно вилося, від чого Ноель здавався ще чарівнішим.

Обличчя Ноеля було похмурим, і я одразу зрозуміла, що новини з палацу не настільки приємні, як ми могли б сподіватися. Проте, побачивши мене, він все одно всміхнувся, і в очах теж спалахнули щасливі іскри. 

Ноель переступив поріг, зачинив за собою двері, струсив сніг з волосся просто в мої дбайливо підставлені долоні, тоді нахилився і палко поцілував. 

— Я дорогою втратив залишки пристойності, — прошепотів він у мої привідкриті вуста. — Дякую, що ти в порядку.

Зашарівшись, я заправила неслухняну прядку за вухо, й спитала: 

— А ти? Як усе минуло? Ти голодний? Я тут готувала...

Оглянувши себе, я зойкнула й квапливо зняла фартух, замащений борошном.

— Вибач, тепер ти також в борошні...

Я спробувала обтрусити його плащ, та зрештою тільки розмазала.

— Я... В порядку, — Ноель нервово сіпнув головою. — Король вислухав мене і погодився на ментальний допит. Він призначив відповідальним за нього лорда Ледвелла. Так, це неправильно, Ітанів дід причетний до справи, але... 

Борошна він навіть не помітив. Пройшов всередину, завмер, явно добираючи слова. 

— Нас до палацу запросили на вечерю-примирення демонів та ельфів.

— О...

Я кліпнула, не знаючи як реагувати на цю новину. Надто свіжі були спогади про злість демонів та статтю, що вийшла вранці.

Ця ідея могла закінчитися катастрофою. Але, якщо Ноель туди йде, я теж буду, щоб підтримати його.

— Це буде сьогодні? Скільки в нас часу на підготовку?

— Деякий час є. Сьогодні королю потрібно сповістити всіх, кого він планує залучити... 

Ноель зітхнув. 

— Думаю, там нам доведеться зіткнутись з моєю мачухою.

Я скривилася. Це буде неприємно. І ще складніше стриматися, щоб не жахнути її магією знову. Зізнаюся, після того, що вона сьогодні вчудила, зваба була великою.

— Що ж, думаю їй ми якось дамо раду... Сподіваюся Його Величність знає що робить, — промовила я. Хоча сама в тому сумнівалася. Ймовірніше, почнеться бійка і вони повбивають одне одного.

Я дочекалася поки Ноель зняв та повісив плащ й потягнула його на кухню. Вона була меншою, ніж вітальня, але, в якомусь сенсі, здавалося мені затишнішою.

Підійшовши до форми, де зберігалася гаряча лазанья, від якої вже встигли трохи від'їсти тітонька та Сіріус, я підняла ковпак та спитала в Ноеля:

— Ти будеш? Я не зовсім впевнена щодо рецепту, але наче вийшло непогано...

— Я буду, так, звісно, — Ноель спробував проковтнути нервову усмішку. — Пахне дуже смачно. Пробач, якщо я десь забуваю відповісти чи поводжусь дивно. Я просто дуже...

Він витримав паузу. 

— Я втомився. Не думав, що це скажу.