РОЗДІЛ 21

Ноель

Я вже давно так добре не спав. Зазвичай я виділяв собі кілька годин на сон, але це був вирваний з боєм у постійного натиску роботи час, і то не надто приємний. Однак зараз… Я насолоджувався теплом Агнес, влаштувавшись поруч з нею в ліжко, вдихав неймовірний аромат її тіла і міг думати тільки про неї. Правила пристойності, обмеження, все це відійшло на задній план. Чи дозволив я собі забагато? Можливо. Але ця ніч стане найщасливішим спогадом в моєму житті. 

“Ну не перебільшуй, хлопче, ви одружитесь і матимете таких спогадів цілу купу. Можливо, улюбленою буде інша ніч. Я теж про першу з коханням всього мого життя і безсмертя так казав, але потім виявилось, що все пізнається в порівнянні!”

Я всміхнувся. Гаразд, не знаю, яка конкретно ніч з Агнес буде найщасливішою, але той майбутній спогад однозначно матиме зв’язок з цією надзвичайною жінкою. І… 

Внизу щось клацнуло. Я відкрив очі. 

Це… 

“Тітонька повертається додому”.

Безодне мене дери! 

“Зараз це зробить не Безодня”.

На відміну від мене, Агнес нічого не чула, й не квапилася прокидатися. Натомість щось промуркотіла, притягуючи мене ближче, й уткнулася носом у мою шию. Ще й хвіст, зрадний такий, власницькі обкрутився навколо її ноги, не поспішаючи допомагати мені у втечі з ліжка.

Я обійняв дівчину міцніше — як тут не обійняти! — але все-таки завбачливо прошепотів їй на вухо: 

— Там двері гупають. Напевне, леді Абер прийшла...

— Ну ще пʼять хвилиночок... — жалібно простогнала дівчина, лоскочучи мій бік своїм волоссям.

Внизу почувся стук. Я слухняно обійняв Агнес, огорнув її хвостом. 

Зрештою, ймовірно, це останнє, що робить мій хвіст перед тим, як леді Абер переб'є його парасолькою. Треба ризикувати.

Агнес продовжувала солодко спати. Я зітхнув, не знаючи, що робити, а тоді подумав: а що, як... 

Хвіст виконав наказ навіть без уточнень. Китичка обережно полоскотала Агнес під ребрами, потім пробіглась по тендітній дівочій спині, ковзнула на стегно під ковдрою. Тоді знов помчала догори, лоскочучи вже живіт.

Пирхнувши крізь сон, Агнес завозилася, а тоді розплющила очі й всміхнулася мені. Її волосся було трохи неслухняним після сну... І всього іншого. Однак, навіть так, вона була чарівна.

— Привіт, красунчику, — пошепки промовила Агнес. Тоді нарешті почула шум внизу та прикусила губу. 

— Ой...

— Здається, леді Абер повернулась, — трошки винувато всміхнувся я. — Попрощайся з моїм хвостом, можливо, ти востаннє бачиш нас одним цілим.

— Невже ти справді віриш, що я комусь дозволю тобі нашкодити? — хитро промуркотіла вона, нависаючи наді мною, — До того ж, тітонька не дозволить тобі відхреститися від весілля, посилаючись на відірваний хвіст.

Агнес схилилася до мого обличчя, явно збираючись мене поцілувати, навіть легенько торкнулася моїх губ, як за дверима почулося:

— Дітки, краще вам вдягнутися і спуститися до сніданку.

— Навіть якщо у мене не буде хвоста і ще кількох частин тіла, я хотітиму цього весілля. Головне, щоб його хотіла ти, — я ковзнув долонями по тонкій талії Агнес. — Ми спустимося?..

— Схоже нам доведеться, — з жалем зітхнула Агнес, переплітаючи наші пальці, та загалом залишалася спокійною. Рішучою. Вона анітрохи не шкодувала через те, що сталося вчора, — Допоможеш мені із сукнею?

— Звісно, — кивнув я.

Насправді мені хотілось зовсім не зашнуровувати сукню, а дуже навіть навпаки, але всім поривам довелось наступити на горло. Зрештою, повинен я поводитись пристойно. І хвости не мають лазити під спідниці. Не мають, я сказав, хвости лазити під спідниці, інакше доведеться його перев'язати! 

З моїм одягом впоратись вдалось набагато простіше, ніж з одягом Агнес, та виглядали ми все ще вельми скуйовдженими. Напевне, леді Абер зрозуміє все з першого ж погляду...

"Не хочу тебе розчаровувати, але вона зрозуміла це ще коли побачила твій плащ унизу, й сказала вам одягатися", — м'яко зауважив Лі.

Коли з одягом було покінчено, Агнес стиснула мої пальці й підбадьорливо всміхнулася, поцілувавши мене у щоку.

— Не хвилюйся. Найгірше, що вона може зробити — розписати нас сьогодні, без весільного торта.

— Це все ще звучить дуже добре, — я розплився в усмішці. — Завжди б так карали. Ходімо? 

Я подав Агнес руку, і вона прийняла мою долоню. Зводячи дівчину донизу, я думав: як же мені пощастило з нею познайомитись. Так, іншосвітянка, зате наскільки чудова.

"У Веда гарний смак, — гмикнув Лі, — і на не-чудову дівчину ми б точно не відреагували. Ну, на поклик".

Леді Абер вже поралася у вітальні, виставляючи на стіл магією тарілки з шоколадними млинцями та полуничним сиропом, й ранковий чай.