20.4

Цього разу Ноель думав набагато довше, ніби перебирав, що з ним відбувалося за увесь цей час. Зрештою він сказав: 

— Я не впевнений, що те, що я вважаю смішними випадками, ти оціниш. Це не дуже хороші історії. Я волію не згадувати про своє дитинство в ключі... Сміху. Може тоді краще дія?

"О боже, допоможи мені", — подумки простогнала я, намагаючись підібрати бодай одне пристойне бажання. Та, вочевидь, Вед був не тим Богом, до якого слід звертатися за такими порадами. Зворотнє? Будь ласочка.

— Тоді з тебе поцілунок!

"Добре що ти не уточнила куди, — гмикнув Бог кохання, — Хоча я сподівався, що в тебе, як в письменниці, вистачить фантазії на щось цікавіше".

"Ой, ну тебе... До Лі. Не підглядай!" — почервоніла я.

Ноель і сам зашарівся. Він нахилився до мене, націлився на щоку... 

Але потім передумав, бо я відчула доторк його вуст до своїх, палкий і сповнений жаги. 

— Сподіваюсь, — прошепотів Ноель, — я правильно витлумачив бажання, — і поглибив поцілунок.

Заплющивши очі, я обвила руками його шию, притягуючи його ще ближче.

Якби ж він знав які нахабні думки в мене зараз в голові, то не сумнівався б у жодній своїй дії...

"Лі міг би натякнути..." — почав було Вед. 

На це я нічого не відповіла, бо, здається, навіть не чула. Долоні Ноеля, вже теплі, майже гарячі, притягнули мене ближче, вириваючи з грудей тремтливий стогін, а тоді він подивився на мене палким поглядом, не випускаючи з обіймів, й прошепотів:

— Твоя черга.

— Дія, — хрипко промовила я. Мої щоки палали, як і кінчики вух, серце стукотіло, мов шалене, і я до біса шкодувала, що ми зараз тут, на кухні, а не в моїй кімнаті, за зачиненими дверима.

Хоча, тітонька повернеться тільки вранці...

Ноель важко дихав. В його очах стрибали хитрі іскри, і я з завмиранням серця чекала, яке ж він загадає бажання. А демон, хитро посміхнувшись, сказав: 

— Прояви свої Тіні. 

"О-о-о-о-о!" — задоволено вигукнув у мене в голові Вед.

"Так, добренько, а як проявляти? — спитала я, досі ніяковіючи через божественних свідків, — Я таке взагалі вмію?"

"Ти таке вмієш. У тебе вуха з Тіней зліплені! Просто спробуй випустити з себе чари. Уяви, що всередині клубок Тіней, і випусти їх, а вони... Ну, де проявляться, там проявляться", — порадив Вед.

Заплющивши очі, я спробувала зробити так, як він радив. Спочатку нічого не відбувалося, а тоді... Ну... Я не бачила де вони зʼявилися, бо не сиділа перед дзеркалом, а Ноель помітив.

Він подався вперед, захоплено оглядаючи мене, а потім обережно взяв за руку і перевернув долонею вгору, показуючи завитки магії на видимих частинах тіла: вони крутилися довкола зап'ястків і ховались під рукавами сукні. 

Ноель обережно провів великим пальцем по найширшому завитку, і той потемнішав, насичуючись магією. Тілом миттю пройшов трем, і я мало не охнула від здивування і жару, що розпалювався всередині. 

"Отак відчуваються тіні", — вельми задоволено повідомив мені Вед.

— Мабуть, твоя черга? — я намагалася тримати голос рівним, та він однаково зрадницьки тремтів.

Ще трохи, і я накинуся на нього просто тут, на столі! І тоді доведеться прискорити весілля, щоб врятувати його честь!

— Дія, — рішуче обрав Ноель.

— Торкнися моїх вух.

В іншому світі, в іншому тілі, це могло б прозвучати як жарт, чи дурниці, та ми обидва знали, що це не так.

— Я вже торкалася твого хвоста, — знічено додала я, —  Тож було б справедливо... Вирівняти рахунок.

Щоки Ноеля спалахнули вогнем. Він зніяковів, проте не відступив і не змінив своє рішення. Підсунувшись ближче, так, що наші коліна торкались одне одного, чоловік простягнув руку і обережно погладив кінчик мого вуха.

— Ох...

Такого я не очікувала. Навіть попри усю ту кількість роментезі, що я прочитала за життя. Попри те, що я знала, що ельфійські вушка чутливі. Я гадки не мала, що це буде аж так.

Тілом пройшлася хвиля задоволення, змусивши мене простогнати, і я відчула, як стрімко тане моя рішучість тримати свої бажання під контролем.

Затремтівши, я вчепилася пальцями у тканину його сорочки так, ніби вона була моїм рятівним колом, а тоді потягнулася з поцілунком до його губ, штовхаючи Ноеля у крісло, й вмощуючись на його колінах.

— Знаєш, тітоньки не буде до ранку... І Сіріус, здається, знову полетів когось грабувати, тож... Можливо ти хотів би... Бо я хочу, і...

Ноель згріб мене в обійми, пригортаючи до себе так міцно, що аж дихати стало важко. 

— Я хочу, — прошепотів він, — але, Агнес, правила пристойності... Весілля... 

Його руки блукали моєю спиною, зрідка торкались шиї, і від цього тілом прокочувались нові хвилі трему.