19.2

— Ти чудовий, Ноелю. Мені шкода, що він цього не бачить. Будь-який нормальний батько був би щасливий мати тебе за сина.

— Думаю, будь-який нормальний син не був би щасливий мати за батька такого, як лорд Дормін. 

Мені було важко визнати це вголос. З самого дитинства думка про власну невідповідність переслідувала мене, тиснула з неймовірною силою. Сказати, що це він в тому винен... 

Надзвичайне полегшення.

І мені вдалось це визнати завдяки Агнес.

— Батьків не обирають, — промовила вона, ховаючи погляд, — Мій батько пішов від матері, коли дізнався, що вона завагітніла. А за кілька років мати не витримала і залишила мене в бабусі. Втекла кудись... Гадки не маю куди. Тож я не можу сказати, що маю кращий досвід. Але вони не визначають усе наше життя. Тільки нам вирішувати яким воно буде.

Я співчутливо глянув на неї і обережно торкнувся руки. 

— Ти права. Ми не можемо обрати тих, в чиїй сім'ї народилися. Я погано знав маму, батько... Ну ти бачила. Зате у мене є, гхм, дядечко Лі, І в тебе тепер, очевидно, є дядечко Лі.

— Ага, а ще дядечко Вед, дядечко Люціус і дядечко Сварт, — пирхнула вона, ледь стримуючи сміх, — і тітонька Абер — єдина квітка в цьому саду.

— Так-так, чекай, це Люціусові діти нам хто, кузени? — захихотів я. — Всі четверо? Там аж три квіточки, між іншим! І один син.

Агнес жартома підняла руки.

— Винувата, офіцере. Заарештуєте мене?

— Леді, боюсь, арештовувати доведеться вже мене, за перевищення службових повноважень...

— Які суворі закони! — театрально зітхнула вона, пускаючи у мій бік бісиків з-під довгих рудих вій, — Мабуть, доведеться одружитися, щоб ти міг заарештовувати мене коли завгодно...

Я ледь стримав сміх. І зізнався: 

— Чекаю не дочекаюся цієї миті, Агнес.

— Я також, — це звучало щиро. Її пальці, знову переплетені з моїми, м'яко погладили мою долоню, — А ще... Зізнаюся, мені сподобалося брати участь в пошуках доказів. Це було захопливо. Хоча, звісно, я майже нічого не зробила. І... Мені приємно думати, що я допомагаю тобі, навіть якщо це дрібниці.

— Це не дрібниці. Це надзвичайна допомога, — рішуче заявив я. — І, Агнес, я довго не думав про одруження, бо не знав, що дружина — це в першу чергу союзниця, та, з ким ви йдете плечем до плеча по цьому життя. Я неправильно сприймав одруження. Проте зараз все змінилось. Завдяки тобі, Агнес. Тільки завдяки тобі.

Почервонівши, вона промовила:

— Мабуть, нам доведеться скоріше допити цей шоколад і піти в інше місце, щоб я могла тебе поцілувати.

Я трохи спохмурнів. 

— Боюсь, нам зараз доведеться розійтися. Тобто... Я приїду ввечері в гості. Але я змушений... Я змушений вивчити докази і затримати його. Доки не сталось лиха. Знову.

Агнес підбадьорливо всміхнулася мені, легенько стиснувши мої пальці.

— В такому разі я з нетерпінням чекатиму вечора.

Я кивнув. Хвіст же, підступна частина тіла, швиденько під столом тицьнувся Агнес в долоню, потерся об її пальці китичкою і відсмикнувся. Я зашарівся, але не поспішав ображатись на свою частину тіла. 

Це було вельми доречно. Мені хотілось і поцілувати Агнес, і згрести її в обійми, і взагалі... 

Але треба потерпіти. Спочатку арештую батька, а потім все інше.

Звісно, залишивши Агнес, я не поспішав одразу кидатися до лорда де Монморенсі. Спочатку мені потрібні були магічні печаті. Тож я вирушив до відділку, розклав отримані докази, перечитав списки покупців і скривився, ледь тамуючи лють.

Родина де Монморенсі справді активно зверталась по допомогу у цю аптеку. Одне снодійне зілля придбала Діонара, три пляшечки — мій батько, причому одну за одною. Якщо придбання Діонари можна було списати на безсоння, то чотири порції зілля вистачило б всьому сімейству на найближчий рік. А воно ж не настільки стійке, має обмежений термін придатності.

Навіть тут мені вистачило терпіння спочатку зайти до Рендольфа і продемонструвати йому дослідний зразок. Він вивчав його вельми прискіпливо і зрештою постановив: 

– Ймовірність того, що Ітана Ледвелла приспали саме цією бридотою, відсотків дев’яносто. Пилок, що використали проти тебе, міг бути виготовлений з цього зілля. Якщо його висушити і певним чином профільтрувати, а потім збагатити магічними елементами, вийде щось подібне. Звісно, чіткий висновок експертизи я тобі не дам, Ноелю, але свої висновки запишу.

Магічні печаті теж легко лягли на докази, зібрані Сіріусом. Магія визнавала їх правдивість. Я щиро зрадів, що можу використати всю інформацію, яку маю, а не страждати, як у світі Агнес, і шукати спосіб легалізувати докази. 

Нарешті можна було вирушати. Я зібрав помічників, виписав ордер, затвердив його в королівській канцелярії і виїхав до батька. 

Уже стоячи на порозі, відчув, як стугонить в грудях розтривожене серце. Виявляється, арештовувати власного тата, нехай навіть паршивого, не так вже й просто.

Однак відступати було нікуди. Саме тому, коли батько вийшов до мене і здивовано оглянув помічників, які юрмилися за моєю спиною, я сухо і суворо заявив: