РОЗДІЛ 19

Ноель

Увесь день, намагаючись впоратись з купою роботи, я повертався думками до Агнес. Чи все в неї в порядку, чи вдалося  дістатися до бажаного? Чи ніхто не спіймав її на гарячому? Хвилювання здіймалось кипучими хвилями. 

Новини теж не радували. Ситуація в місті загострювалась. Після вбивства демониці на королівському балу демонічна спільнота вибухнула підозрами, і вони потроху охоплювали і звичайний люд. "Ельф" стало синонімом "небезпека", дарма, що доказів проти них не було жодних, а моя спроба дати коментар журналістам мало не стала фіаско. Люди чули лише те, що хотіли чути. 

Начальник таємної поліції покриває вбивцю і займається особистим життям, а мав би... 

"А мав би кістьми лягти на роботі. Не слухай цих дурних".

Лі, звісно, правий, але ж народ треба заспокоїти! І Агнес зараз десь там, на вулицях міста, і їй може загрожувати небезпека...

Нарешті настав час йти до чайної, де ми домовились про зустріч. Я прилетів туди раніше, ніж мусив, і сподівався, що це не стане причиною чергової плітки.

Проте головне побачити її. Нарешті. 

"О, хлопчик закохався..."

Самі винні, взялися мене зводити — тепер нехай знають, що не такий вже я черствий. Від поклику серця не втечеш.

Агнес увійшла до чайної майже одразу після мене. В рудих кучерях ще сяяли сніжинки, на щоках рожевів румʼянець від холоду.

Коли офіціант допоміг їй зняти вкритий снігом плащ, вона знайшла мене поглядом та мʼяко всміхнулася, крокуючи у бік нашого столу.

— Привіт, — її голос злегка тремтів, ніби від хвилювання.

— Так, я... Не могла дочекатися, щоб побачитися та розповісти тобі усе, — зізналася вона, а тоді спитала:  — Гарячого шоколаду?

Я розплився у широчезній усмішці, дарма, що згорав від нетерпіння почути подробиці.

— Так. Гарячого шоколаду.

Агнес замовила нам по порції гарячого солодкого вʼязкого напою, й, дочекавшись, поки офіціант відійде від столика достатньо далеко, трохи нахилилася до мене, й прошепотіла:

— З усіх трьох місць тільки в одному нам продали досить міцне зілля сну без рецепту. Сріблясте зілля, що, за словами продавця, "звалить і демона". Мені порадили приймати не більше краплі, і то вже сидячи у ліжку, бо дія майже миттєва. І ще... Ця аптека просто величезна. Вона навіть близько не стоїть з конкурентами.  Що викликає певні питання щодо прибутку.

Я добре розумів, про яку аптеку йде мова. Раніше вона ніколи не підпадала під підозру, але я знав, що це місце добре охороняють, і звичайним органам правопорядку туди хід закритий, хазяїна захистять, якщо що. 

— Дуже цікаво, — кивнув я. — Мені б отримати зразок... а то також мучить безсоння.

На мить рум'янець на її щоках став яскравішим, а тоді вона прошепотіла:

— В спідниці. В потаємній кишені.

Я зрозумів: Агнес натякає на те, щоб я сам забрав склянку. Але ж я не можу запхати руку до потаємної кишені в дівочій спідниці в публічному місці! І взагалі не можу, ми ж ще не одружені... 

"Ну, руку не можеш, а дещо інше..."

— Пробач мені, Агнес, — промурмотів я, дозволяючи хвосту обережно ковзнути вперед. Китичка пройшлась подолом сукні, а потім ковзнула-таки в потаємну кишеню і підчепила потрібний предмет. Мить — і склянка перекочувала уже до мене. 

Хвіст, явно вдоволений скоєним, пурхнув назад. Уже по погладжування. Та що за неслухняна частина тіла!

Агнес тремтливо зітхнула. Я помітив, як її шкіра вкрилася сиротами, реагуючи на мій доторк, й вона трохи знічено всміхнулася мені, проте не спробувала відсунутися. 

— В іншій кишені копії сторінок з іменами тих, хто придбав його у тій аптеці. І... — її посмішка зблякла, — Боюся тобі не сподобається те, що ти там побачиш. 

"Твій батько", — самими губами промовила вона.

Хвіст знову збадьорився і кинувся на пошуки пригод. Мить — і щільно згорнутий папірець був у мене в кишені.

— Що ж. Якщо там справді те, що я прочитав по твоїх губах, я можу затримати його.

Офіціант повернувся. Перед нами саме поставили дві порції гарячого шоколаду, й, щойно він знову пішов, Агнес обхопила чашку долонями, ніби намагаючись зігрітися.

— А спосіб... В який здобуті докази, не стане проблемою? — стурбовано спитала вона.

Я спочатку здивовано вигнув брови, а потім Ліонель швидко заговорив мені про законно і незаконно здобуті докази. 

— Боже, яка дурниця. Звісно, ні, не стане! Будь-який доказ — це доказ. Особливо якщо його можна засвідчити магічною печаттю. Звісно, якщо печать порушити, можливі проблеми, але я довіряю своєму джерелу, тому не боюся за наслідки, — я підморгнув Агнес.

— Я рада... Сподіваюся на цьому усе закінчиться, — стурбовано зітхнула вона, а тоді зробила перший ковток шоколаду, мружачись від задоволення, — Боже, це значно смачніше за чай!

— Шоколад символізує задоволення, — я не втримався і теж зробив ковток. — А задоволення повинно бути значно кращим за звичайне чаювання, правда ж?