18.3

А тоді з'явився продавець, і я ледь встигла приховати свій подив. Чоловік був низький. Ледь-ледь діставав мені до пояса, й мав довгі, загострені вуха, вкриті хутром, та пухнастий хвіст.

"Це домовий ельф", — пояснив Вед подумки, поки леді Абер розпитувала продавця про ліки проти безсоння та заспокійливий настій, бо "через усі ці жахливі новини її бідолашна племінниця геть не спить, а ж їй, тобто мені, незабаром виходити заміж"!

Я на все це реагувала збентеженим та виснаженим виразом обличчя “рятуйте, бо зараз буде істерика”. Ельф ахнув з удаваним занепокоєнням, а тоді широко всміхнувся:

— Звісно, гадаю я маю дещо, що допоможе вам добре спати, коли вже травʼяні чаї безсилі, — мʼяко промовив він, а тоді почав ритися десь за прилавком, в закритих шухлядах. Ще й анічичирк про те, що ми маємо предʼявити йому якийсь рецепт.

За мить домовий ельф поставив на стіл перед нами якусь скриню, й відкрив її, сяючи ікластою посмішкою, демонструючи нам склянку зі сріблястою рідиною. 

— Я мушу вас попередити, що це дуже сильне зілля. Навіть демона може звалити, — гигикнув він. Після цих слів втримувати спокійний вираз обличчя виявилося надзвичайно складно, та я намагалася, — Вам, леді, буде достатньо однієї краплі перед сном. Ефект практично миттєвий, з побічних можливе запаморочення, тому я б порадив вам приймати їх вже безпосередньо сидячи в ліжку.

Ітан усе не зʼявлявся, і я починала нервувати, та, на щастя, леді Абер набагато краще контролювала себе.

Зберігаючи спокій, вона домовилася з домовим ельфом щодо склянки із сонним зіллям для мене, до речі, за чималу ціну, майже втричі більшу за ту, що ми витратили у першій аптеці, й перемкнула увагу на різні зілля для краси та догляду за шкірою, нігтями і волоссям.

Їхній вибір, до речі, також виявився чималим в порівнянні з двома іншими аптеками, і я не могла не думати про те, що це повʼязане із тим, що вони радо продають рецептурні ліки, не ставлячи зайвих питань.

Здається ми знайшли нашу зачіпку.

Побачивши знак від Ітана, я ледве стримала полегшене зітхання. Тоді ткнула пальцем у перше зілля, що трапилося мені на очі, просто щоб не викликати підозр, і заледве дочекалася, поки продавець спакує наші зілля, й леді Абер обдарує його стриманою, проте мʼякою посмішкою.

— Чудовий вибір! — всміхнувся домовик, явно радий тому, що ми зробили йому касу, й, підхопивши пакунки, ми, нарешті, залишили останню аптеку позаду.

Опинившись в екіпажі, я подумки вилаялася. Пакунок із сонним зіллям врізався мені у долоню — так сильно я його стискала.

Я ніяк не могла забути його слова. 

“Звалить і демона!”

Це могло б бути вдалим жартом, за умов, якби містом не розгулював серійний вбивця, що труїть та вбиває демонів. Боже! Як він взагалі міг таке сказати? Це жахливо…

Коли Ітан сів навпроти, я не втрималася, й почала розпитувати. Тихо, так, щоб кучер випадково не почув і не подумав, що я розмовляю з невидимим чоловіком.

— Розповідай скоріше! Сіріус знайшов те, що треба? — в мене аж пальці тремтіли від хвилювання.

— Так, але, гадаю, нам краще повернутися в будинок леді Абер та поговорити із ним, а тоді…

Я кивнула. Тоді треба буде зустрітися із Ноелем, і обговорити наші “знахідки” та підозри.

Ми домовилися зустрітися ввечорі, в чайній у леді Молферроу, коли він закінчить із роботою, і я не могла дочекатися, щоб розповісти йому про все. Особливо про слова продавця.

Повернувшись додому, й переглянувши сторінки, скопійовані з облікових аптекарських книг за допомогою тіней Лі та особливого паперу, я ніяк не могла всидіти на місці, й бродила кімнатою, мов загнаний звір.

— Агнес, годі вже, присядь. Ви зовсім скоро зустрінетеся, залишилося лише… — Ітан кинув погляд на годинник, на якому, завдяки Сіріусу, тепер бракувало стрілки, й розгублено замовк, — Я впевнений, залишилося не так багато часу.

Він мав рацію. За вікном вже почало сутеніти, й ввімкнулися перші ліхтарі. Та я ніяк не могла заспокоїтися. Здавалося, ніби кожна хвилина очікування може закінчитися катастрофою.

— Я міг би віднести стор-р-рінки просто твоєму любчику, якби ви не були такими впертими! — пробуркотів Сіріус, поглядаючи на мене з шафи, де, як я підозрювала, облаштував собі нове гніздо.

— Не можна, — зітхнула я, — В робочий час за ним можуть слідкувати. І великий білий птах, що несе у дзьобі цілу купу невідомих папірців та склянку зі сріблястим зіллям, точно викличе зайву увагу. Досить вже і того, що тебе могли побачити, коли ти влітав до трьох аптек, й колупався кігтем у вікні, намагаючись його відчинити.

— Повтор-р-рюю, мене ніхто не бачив! — обурено прокаркав він, — Я знаю що р-р-роблю!

— Ще б пак, — весело пхикнув Ітан, посміюючись, — Злодюжка з досвідом.

Навіть я не витримала й всміхнулася, на мить забувши про тривогу.

Все ж таки добре мати друга, навіть якщо він — привид.