18.2

Я почувалася справді винуватою через те, що так довго морочила бідоласі голову, тому придбала усі запропоновані склянки, й вийшла з аптеки з червоними, мов стиглі вишні, щоками.

"Та не ніяковій, — Вед зітхнув. — Невже не розумієш? Він тільки радіє, ти йому цілий день продажів закрила божественною монетою".

"І всі мізки перед тим виїла, — нагадала я, — Я колись теж у продажах працювала, знаю як це, коли тобі покупець прийшов голову поморочити, й нічого не взяв".

Зрештою, книги не завжди приносили мені достатньо коштів для життя. Насправді кілька років вони не приносили нічого. Мене і коментувало всього три людини, одною з яких була Ліля.

Від згадки про подругу мене вкололо почуттям провини. Я ж бо пропала на кілька днів, не попередивши її, нічого не пояснивши. Вона, мабуть, з розуму сходить...

"Веде, слухай, а ти не міг би, ну..."

"Що? Метнутися кабанчиком у інший світ в телепортувати звідти твою подругу? Ту саму, яка паше стільки, що її треба називати Люціусом у спідниці?" - уїдливо поцікавився Вед.

"Насправді я думала про те, щоб ти переказав їй, що я жива, ціла, сумую за нею, і вона може вбити мене пізніше. Але, якщо Ліля погодиться..."

Хоча ми обидві впадали за чарівними чоловіками з романтичного фентезі, я гадки не мала як Ліля відреагує на цю пропозицію, навіть якщо повірить у те, що все це правда.

"Гей, це був жарт!" — обурився Вед.

Але вже за хвилину у мене в голові зазвучав інший, м'якший чоловічий голос.

"Я сходжу по неї. Розкажи мені про свою подругу більше. Як краще їй це пропонувати? Зрештою, я звик агітувати своїх майже-тезок".

"О, — я трохи знітилася, гадки не маючи чи варто згадувати, що між Лі та Ведом вона завжди обирала Лі. Мабуть не варто, — Дякую. Вона багато працює. Тут Вед має рацію. Часом їй і дихнути нема коли, але для мене вона завжди знаходить час. А ще вона теж читала про вас двох, але не думаю, що її буде легко переконати у тому, що все це реально, а ви — не рольовики".

"Ой, не хвилюйся, між собою і Лі я теж завжди оберу Лі, — запевнив мене Вед. — Гарний смак у твоєї подруги. Так. Їй треба терміново знайти кавалера..."

Лі ж усміхнувся.

"Спробую для початку їй наснитися".

"Вона не настільки впадає, — заспокоїла я його, тамуючи тихий смішок, —  Насправді їй більше подобаються крилаті герої. На кшталт Різенда. До речі, я, взагалі-то, була твоєю фанаткою".

Вед всміхнувся — це було зрозуміло по його тихому гмиканню, попри те, що обличчя Найсвітлішого я зараз не бачила. 

“Мені подобається це слово, була. Уже не фанатка? Пізнала істинний характер бога кохання і розчарувалась? — хитро поцікавився він. — Але повернемось до нашої проблеми…»

“До Лілі. І ні, мені досі імпонує твій буркітливий і саркастичний персонаж, але тепер це трохи, е-е-е… Дивно, враховуючи, що ти справжній, як і Лі. Це скоріше приязнь, як до суперзірки типу Даміано. Не та шалена, що змушує кидатися у виконавця ліфчиком, поки він на сцені, але, гадаю, ти мене зрозумів”.

"Так. В нас є двійко крилатих. Правда, є одна проблема, це двійко зайнятих крилатих... Гхм. Я когось пошукаю, — пообіцяв Вед. — А обов'язково кажанчики, чи її влаштовує пір'я?"

"Пір'я м'якеньке, — подумки зауважила я, повертаючись з тітонькою та Ітаном до екіпажу, щоб попрямувати до наступної аптеки. Сіріус, аби не викликати підозр, летів окремо, — Не думаю, що вона відмовиться, зважаючи на те, що в рідному світі і такого немає".

Зате є купа боргів, залишених її нікчемним батьком, бос-тиран, і козел-колега, що ніяк не може прийняти її відмову. 

А тоді, трохи почекавши, сумно зітхнула.

Шкода, що не можна їх з Ітаном звести. Він булочка, коли не вчить тебе писати пером романтичні вірші. Хоч і рогата. 

Мені здається вони поладнали б.

"Життя бентежне, — зітхнув Вед. — Така кандидатура пропадає..."

"Може ви його того? Коли усе закінчиться, в Безодню запросите?" — жалібно спитала я. Якщо хтось і заслуговував на ще один шанс, то це Ітан. І, хоч яка я була рада його компанії, він був вартий більшого, ніж цілу вічність тинятися цим світом безтілесним привидом.

"Це не так легко, запросити в Безодню... Але щось вигадаємо".

"Дякую", — зітхнувши, промовила я.

Наступна аптека виявилася трохи більшою за першу, а її власниця, демониця, набагато дратівливішою за старого ельфа.

Мої спроби потягнути час, розпитуючи про різницю між пом'якшуючим та зволожуючим лосьоном для шкіри, викликали в неї такі погляди, що мені було не обов'язково читати думки, щоб розуміти, що вона мене проклинає. Ситуацію врятувала леді Абер, перемкнувши увагу продавчині на зілля проти  безсоння. 

Спохмурнівши, демониця склала руки на грудях і відказала:

— Вам би звернутися до цілителя, коли вже так здоров'я турбує. Зрозумійте, я не можу продати вам щось сильніше за заспокійливий відвар без рецепту. Це безвідповідально.