РОЗДІЛ 18

Агнес

Мабуть, я геть здуріла, але сама думка про те, що Ноель довірив мені цей похід по аптеках, викликала в мене дитячий захват. І, хоча найскладнішу частину: пошук доказів та стояння на варті взяли на себе Сіріус та Ітан, і наше з тітонькою завдання полягало лише в тому, щоб потягнути час, я почувалася справжньою шпигункою!

В мене не було такого піднесення, відколи моя книга вперше вийшла друком!

Вед, правда, щось бурмотів про те, що відправив мене сюди задля того, щоб скоротити кількість одержимих роботою варлоків, а не подвоїти її, проте я його не слухала.

Крім того, я була рада, що можу чимось допомогти Ноелю, замість сидіти й гадати чи викроїть він сьогодні трохи часу на сон з його кількістю роботи.

Вчора, коли він зʼявився в мене під дверима, я хвилювалася не лише через нашу розмову, а й через його стан після отруєння. Та, на щастя, схоже дія тієї гидоти минула.

Хотіла б я сказати, що тепер Ноель у безпеці, проте після нашої розмови  моє хвилювання за нього тільки посилилося.

Звісно, завдяки Ліонелю та Веду я могла будь-коли спитати про нього, проте навіть Боги не всесильні.

“Ти мене майже образила, — гмикнув голос Веда в моїй голові. — Гаразд, ти в мені сумніваєшся, але в Ліонелі!"

“Ліонель не може чатувати ворогів особисто двадцять чотири на сім, як і ти”, — спокійно зауважила я.

Саме тому половину вчорашнього вечора я витратила на практику кількох бойових та захисних заклинань, користуючись порадами тітоньки та Ітана, що повсякчас стискав пальцями перенісся та приречено зітхав.

Так, поки що я не могла похвастатися великими успіхами, однак, враховуючи, що зазвичай ельфи та демони витрачають роки на вивчення магії, усе було не геть погано. Принаймні я вже не почувалася аж такою беззахисною.

Звісно, я реально дивилася на речі, й розуміла, що у справжньому бою з досвідченим магом мої шанси на перемогу близькі до нуля, однак краще відбиватися палицею від меча, ніж і того не мати.

Якщо ми маємо рацію, Ноель вже під прицілом, а значить не можна виключати, що це торкнеться і мене. І, якщо це станеться, я хочу стати підтримкою для нього, а не баластом.

"На це бойове чергування ми все-таки з'явились, — гмикнув Вед, — але коли б то я був проти твого навчання..."

— Ти готова?

Ітан зʼявився у дверях, в своїй звичній позі зі схрещеними на грудях руками.

Я закрила скриню з прикрасами, відібравши для Сіріуса “платню” за сьогоднішню місію, й кивнула.

— А тітонька?

— Вже викликала екіпаж і чекає на тебе внизу, — відказав він, а тоді похитав головою: — Повірити не можу. що ти справді збираєшся це зробити.

Я надягнула теплий плащ та знизала плечима.

— Не тільки ти можеш грати в шпигуна. До того ж, в цьому немає ризику. Я буду не сама. Сіріус влетить і вилетить через вікно, поки ми з тітонькою будемо діймати бідного аптекаря питаннями про зілля для живлення і відновлення волосся, шкіри, нігтів та Бог знає чого ще.

“Не втягуй мене у це”, — зі стогоном попросив Вед, та я його проігнорувала.

— Ти попередиш нас, коли він закінчить. Ніякого ризику.

Ітан важко зітхнув.

— Сподіваюся, що ти маєш рацію.

— В гіршому випадку складу тобі компанію, й усе посмертя перекидатиму на батька та мачуху Ноеля тарілки із супом, — пирхнула я.

Ітан несхвально засопів та похитав головою.

— Не жартуй так.

"І не думай, шановна, що твоє посмертя буде таким легким, — буркнув Вед у моїй голові. — На тебе чекає багато роботи в Безодні, будеш влаштовувати нам з Лі вихідні".

"У вас що, мало неприкаяних душ?" —  подумки пирхнула я, прямуючи до дверей.

"Неприкаяних вистачає, але ти он яка ділова..."

"Я не ділова, я просто дуже зла, бо мій майбутній чоловік усе дитинство і доросле життя терпів цих гадів. Жирні плями від супу на одязі та легкі опіки — найменше, чим вони можуть заплатити за свої гріхи".

Звісно, я геть не хотіла помирати. І розуміла, що це не смішно. Просто чорний гумор допомагав мені впоратися зі стресом.

Тітонька вже чекала на мене біля входу.

Морозне повітря неприємно кусало щоки, змушуючи мене щільніше закутатися у плащ, тож, коли за нами закрилися двері теплого екіпажу, й привид Ітана ніяково влаштувався на сидінні поряд з леді Абер, я зітхнула з полегшенням.

Ну нарешті! Я, звісно, люблю зиму, але не тоді, коли ризик обмороження кінцівок стає надзвичайно високим.

— Скільки в нас за планом аптек? — спитала я.

— Три, — відказала тітонька, — В якомусь іншому, меншому місті, можливо, ми б обмежилися однією, проте це столиця.

Я кивнула, подумки зітхнувши з полегшенням. Звісно, я не збиралася згадувати про те, що в моєму рідному світі тільки на одній вулиці може бути з десяток аптек, що вже казати про все місто?