17.2

— Схоже, в дечому наші світи не дуже різняться, — з гіркотою промовила Агнес, — Жадоба штовхає людей на жахливі речі. І, боюся, якщо ми маємо рацію, це тільки початок...

Вона ненадовго затримала свій погляд на чашці чаю, й промовила:

— Якщо їхня мета — скинути владу, наступним кроком може стати масова бійня. І тоді жертви будуть вже з обох сторін.

— Так. Якщо вбивства мають на меті винятково провокації, то... 

Я затнувся. 

— Але чи це так? Для того, щоб розбурхати гнів, достатньо вбивати просто демонів. Для цього необов'язково брати магічно потужних, високообдарованих, як Ітан Ледвелл. Припустимо, його хотіли прибрати через ліберальні погляди, але, якщо ми намагаємось звинуватити ельфів, чому б не взяти когось з продемонічною позицією, просто не впливового і дурнуватого? Або бодай нейтрала? Чому — онука впливового демона, що має стільки магічної сили, що його душа затрималась в цьому світі? Задачка ж не з простих.

— Тоді... Можливо за цим справді стоїть той, хто ненавидить демонів, а впливові родини просто користуються можливістю, щоб захопити владу? Злочинець не обов'язково мусить бути один.

Я занотував і цю версію у свій блокнот і кивнув.

— Можливо. Або хтось намагається збирати демонічну силу, аби використати її зі своєю метою, і прикриває це все шляхом до влади.

— А багато у місті є місць, де це можна зробити? — з сумнівом спитала Агнес, — Її ж мусять десь зберігати...

— Силу? Це ж не каменюки. Її можна загнати у артефакти і переміщувати... На жаль, багато куди.

— А якось відслідкувати? За магічним фоном абощо...

Агнес ніяковіла, певно, боялася бовкнути якусь дурницю, але, звісно, я не збирався сміятися над нею чи засуджувати. Вона не звідси, тож не дивно, що вона чогось не знає.

— Це можливо, проте сигнал губиться. Хоча, якщо спробувати скомбінувати пошуковий запит... 

Я затнувся, а вже за секунду вигукнув: 

— Ти геній! Агнес, ти — геній!

Розгублено кліпнувши, вона зашарілася.

— Та я... Лише перебирала можливі варіанти. Але я буду рада, якщо це справді допоможе.

— Ми можемо спрямувати пошукові лінії від кількох жертв, — заговорив я, — і спробувати за викривленням пошукового сліду і за точкою його розвіювання визначити тенденцію з наближення. Якщо запустити імпульси з різних точок міста, можна з'ясувати, чи тримають кров і силу разом, якщо її, звісно, тримають. Після цього, звузивши пошук, ми ітеративно наближатимемось до точки... Це може спрацювати! 

Мене переповнював захват. Очевидна ж ідея, але раніше вона не приходила мені в голову. І, не стримавшись, я міцно обійняв Агнес і розцілував її в обидві шоки, ледь перехопивши дорогою хвіст, що вже намагався залізти дівчині у декольте.

Обійнявши мене у відповідь, Агнес прошепотіла:

— Тільки, будь ласка, Ноеле, будь обережний. Я не знаю чи вбивця працює з членами демонічних родів, чи діє сам, але вони точно щось задумали, і я не хочу, щоб ти постраждав. Не залишайся сам там, де на тебе можуть напасти чи спробувати підставити.

Хвіст — наче не мій, чесне слово! — миттю обвив талію Агнес і полоскотав їй шию.

"Найрозумніша частина твого тіла", — уїдливо прокоментував Ліонель. 

— Обов'язково буду. А ти не могла б спитати Ітана, — я спробував спіймати хвіст за китичку, і тепер, через мою неоковирність, шиї Агнес торкались вже і мої руки, і клята "найрозумніша частина", — чи не підозрював він, хто міг зацікавитись його силою? Десь він її проявляв, або, можливо, з кимось мав велику сумісність?

Тремтливо видихнувши мені у шию, Агнес повернула голову, не розтискаючи обіймів.

— Проявляв переважно під час навчання в академії, потім... Ти що, серйозно? — я терпляче чекав, доки вона поділиться тим, що її так шокувало, й, зітхнувши, Агнес продовжила, явно засуджуючи привида: — Він... Бився на спір у ямі. Господи, Ітане, ти ж пишеш романтичні вірші! Невже ти не міг знайти собі якоїсь іншої розваги? Так, один раз рахується!.. Він каже, що його підбурили. Якийсь козел не хотів давати спокій першокурсниці, і той вибив з нього усе лайно…

Я був вельми здивований такими пригодами Ітана Ледвелла — проте академічне його життя вже давно позаду, і не схоже, щоб увесь цей час його переслідував невловимий месник. Хтось прокинувся лише зараз?..

— Звісно, я перевірю академічні списки, проте з того моменту минуло чимало часу. Так, Ітана міг хтось запримітити, але це не дозволить знайти мотив. Хтось ще? Можливо, були конфлікти з демонічними лордами високого походження? — напирав я. — Негаразди в родині? 

Припускати це не хотілось абсолютно, але я не міг позбутися, що якийсь дядько чи тітка могли би, теоретично, злитися з силою молодого Ледвелла, і тому ми не могли її розпізнати.

Цього разу на відповідь довелося чекати довше. Агнес досі обіймала мене, вислуховуючи відповідь Ітана, від чого мій хвіст став геть неслухняним, проте жоден з нас не поспішав переривати контакту. Це було... Приємно та хвилююче. Однак я намагався сконцентруватися на справі.

— Він... Мав певну репутацію, бо не підтримував ідею того, що демони та ельфи не можуть співпрацювати, — зрештою промовила Агнес, — Хоча він приховував свою співпрацю з Мілліаною, був час, коли Ітан активно виступав за дружні стосунки між цими расами, і вони... Не дуже добре вплинули на ставлення до нього. Його стали уникати. Рідше запрошувати на заходи, де були раді практично усім представникам знатних демонічних родів. Та, коли він зрозумів, що не зможе бути корисним Мілліані, якщо так йтиме і далі, Ітан спробував втертися їм у довіру. На жаль, це не дуже... Спрацювало. Він і далі викликав підозри. Тож довелося трохи порушити правила. Переважно Ітан перехоплював ті листи, які міг, і підслуховував ті розмови, які вдавалося, за допомогою артефактів, які давала Мілліана…