РОЗДІЛ 17

Ноель

Раніше мені не доводилося проводити допити сутностям, що застрягли між життям та смертю. Попри можливість дивитися через Тіні, я не помічав більшість духів. На жаль, це розповсюджувалось і на Ітана Ледвелла. Агнес — щасливий квиток для будь-якого слідчого.

І привід переживати для нареченого, бо я навіть уявлення не мав, скільки ще всього небезпечного вона може побачити, зі скількома явищами зіткнутися і що взагалі може відбутися в її житті далі.

“Ти зможеш все проконтролювати, якщо будеш завжди поруч”, — втішив мене Ліонель. 

Я зітхнув. Після доволі важкої розмови з зізнанням та пристрасного поцілунку ми попили чаю у леді Абер, а тоді повернулись до допиту. Я відчував, що Ітан десь поруч, проте бачити міг лише розмитий силует, і то, коли напружував погляд.

— Розкажіть, Ітане, як ви взагалі потрапили до таємного товариства з королівською племінницею? Що вас привело сюди?

Агнес кинула погляд на привида, слухаючи відповідь, а тоді переказала:

— Вона почула його суперечку з іншими демонами, і вони... Потоваришували. Почали таємно листуватися. Зустрічі зводили до мінімуму, щоб не викликати підозр, й маскувалися під закоханих... Ітан писав вірші, шифруючи у них повідомлення для Мілліани. Він передавав інформацію про те, коли... Вони що? — на мить Агнес наказано витріщилася на куток, в якому стояв демон, а тоді, заплющила очі й важко зітхнули, — Ітан попереджав її, коли демонічна спільнота готувала провокації проти ельфів.

Я напружився. Останнім часом страждали в основному демони, і, звісно, почали тицяти пальцями в ельфів, вважали, що це їм вигідно. Але я не думав, що це могло закручуватися на рівні демонічного товариства. 

— Які саме провокації готувалися? Хто брав чи мав брати в них участь? — я дістав блокнот, аби не пропустити жодної подробиці.

— Ем... Туди входять члени з багатьох впливових родин. Вони розпускали чутки, підбурювали демонів звинувачувати в усьому королівську родину і... — Агнес запнулася, на її обличчі з'явився жаль, що швидко змішувався з гнівом: — Тебе, Ноелю, збиралися виставити пішаком короля, що не дбає про інтереси демонів.

Здавалося, є ще щось, чого вона не казала. Щось, що розізлило її, та Агнес явно не збиралася цього казати.

— Схоже, що стаття, що нещодавно вийшла, також їхніх рук справа. Що за стаття?

Від згадки про статтю я мало не заскрипів зубами. Але довелось пояснювати.

— Нещодавно опублікували звинувачення у газеті, спробували перекинути всі вбивства на ельфів. В контексті того, що було останнім... на королівському балу... Це не така вже й важка задача. Агнес, про що ти змовчала щойно? 

Уважний погляд слідчого не дозволив мені пропустити таку важливу деталь. 

— Не треба берегти мої нерви, Агнес. Кажи одразу.

На мить мені здалося, що повітря навколо неї ледь-ледь затріскотіло, як тоді, у палаці. Агнес зробила глибокий вдих, намагаючись вгамувати магію, й промовила:

— Вони вважають, що тебе легко звинуватити у захисті виключно ельфійських інтересів, бо ти не такий впертий рогатий козел-расист, як твій батько! — вибухнула вона, явно переінакшивши слова молодшого Ледвела, а тоді повернулася у його бік і сказала: — Я все правильно переповіла! Цить!

Я нервово розсміявся. 

— Агнес, я дуже ціную те, що ти мене захищаєш. І це дуже приємно. Але я прошу тебе все-таки навести точну цитату лорда Ледвелла. Бо якщо мені треба викривати змову проти короля, то я маю знати, на чому ловити демонів... В тому числі і мого батька.

Вона вперто засопіла, явно не згодна зі мною, та все ж піддалася та видихнула:

— Бо ти не чистокровний. Господи, це... Та це ж все лише про владу! — раптом видихнула вона, ніби її осяяло ідеєю, — Вони просто хочуть, щоб на троні сидів хтось з їхніх, от і розхитують народ, готуючи підгрунття для зміни влади!

— Що ж, — промурмотів я, повторюючи за Лі, — Г'юстоне, у нас проблеми... Агнес, ти знаєш хто такий цей Г'юстон?..

Пирхнувши, вона спробувала пояснити:

— Це звернення до звʼязкової станції, з космосу... В нашому світі люди навчилися будувати кораблі, що можуть подорожувати до зірок... Ну, до Місяця, принаймні... Не те щоб це зараз було важливо.

— Космос? Місяць?.. — перепитав я, анітрохи не зрозумівши пояснення. — А, пусте. Потім розповіси! Що, на думку лорда Ледвелла чи твою, мали намір зробити зловмисники?

— Ітан не впевнений, чи вбивства вчиняли, щоб змістити владу короля, чи вони просто цим скористалися, але вбивця точно грає їм на руку. Хоча, звісно, бажати демонам влади та процвітання, й при цьому вбивати "цвіт нації"... — спохмурнівши, Агнес похитала головою й подивилася на мене, — Думаєш хтось з них здатен на таке?

Я мовчав значно довше, ніж варто було б, бо прокручував у голові все те, що знав про демонічну спільноту — і про те, як зараз демонічна спільнота себе почувала та поводилась.

— Демони та ельфи, — почав я, нагадуючи собі, що Агнес не з цього світу і не розуміє нюансів, — не просто специфічно... Розділені, а ще й мають одне до одного дуже багато претензій. Здавалося б, ми не такі вже й різні, проте сила демонів і сила ельфів комбінується погано, пари ми формувати повноцінно не можемо, і, зрештою, рано чи пізно приходимо до висновків, що несумісні. За деякими винятками. У обох рас накопичилось чимало образи. Наш король, що очевидно, схиляється до ельфійського товариства і до більш лояльних демонів, а демони не лояльні на нього за це вельми ображаються — і я теж можу зрозуміти їх почуття. Тож в умовах нашого конфлікту, коли ельфам зовсім невигідно коїти злочини, а демонам можна вдарити по своїх, тим паче, що сила наша темніша за ельфійську... Так, хтось міг би зважитись на це. Питання, хто саме.