16.2

Хай якою неприємною була демониця, що напала на нас у палаці, вона не заслуговувала на таку страшну смерть. І Ітан... Я вже здогадалася, що він не відійшов мирно уві сні, і це усвідомлення було ще болючішим.

Ноель, помітивши мій стан, потягнувся до мене і взяв за руки. 

— Можливо, Агнес, ти сядеш поруч зі мною, і так тобі буде трошки спокійніше?

"Гарна ідея! Вбивства завжди сприяють зближенню... Лі, давати запотиличник було необов'язково, чого це я не емпатична тварюка?" — зойкнув у мене в голові Вед.

— Так, дякую.

"І Ліонелю також", — подумки додала я, підсуваючись до Ноеля ближче, так, що ми майже торкалися стегнами. Попри те, що він нещодавно був на вулиці, Ноель був теплий, і це допомогло мені трохи заспокоїтися.

Ноель ніби відчув, що я потягнулась до нього, і обійняв мене своїм хвостом. 

— Лорде Ледвелле, що конкретно ви пам'ятаєте про ніч, у яку загинули?

Від цього доторку тілом пройшла хвиля сиріт, й навіть вуха запалали, проте, замість зберігати пристойну відстань, я хотіла тільки пригорнутися до нього ближче.

Ітан, прокашлявшись, почав говорити.

— Того дня я повертався додому. Все було добре. Я не відчував ніякої небезпеки. Потім... Я не пам'ятаю, що конкретно відбулось. Мені здавалось, що я дійшов додому і заснув, але чи сталось це насправді... Я не впевнений. Ні в чому не впевнений.

— Ітан каже, що повернувся додому та ніби заснув... Але він не впевнений. Він не... Ти пам'ятаєш, як дійшов до ліжка? Перевдягнувся? Бодай щось? — я втупилася поглядом у демона, але той лише похитав головою, — І ще, він не пам'ятає коли загубив кільце. Я припустила, що Сіріус вкрав його з його пальця, але... Ми не знаємо напевно. Я питала в нього, але він вперто повторює, що знайшов його деінде...

Довіри в мене це, правда, анітрохи не викликало. Особливо враховуючи те, що птах казав це, намагаючись виклювати блискучу стрілку зі старого годинника.

— Мені невідомо, якою магією прив'язаний Сіріус до тебе і чи піддається вона Тіням, проте я міг би спробувати... — Ноель затнувся. — Ні, звісно, я не змушуватиму твого фамільяра говорити. Це насилля. Однак я був би дуже, дуже сильно вдячний, якби він розказав правду сам, нічого не приховуючи. Це б неймовірно сильно допомогло нам всім.

— Я покличу його, — я не хвилювалася, що Ноель нашкодить йому, навіть думки такої не припускала, проте... — На жаль, я не можу обіцяти, що він буде чемним, але я змушу його сказати правду.

Зітхнувши, я зробила так, як вчив мене Вед — подумки покликала Сіріуса, сподіваючись, що птах усвідомить, що зараз не час жартувати, і не спробує випросити в Ноеля всі наявні гудзики на сорочці й не тільки.

Недоречні думки змусили мої щоки спалахнути, та, на щастя, їх ніхто не почув.

Сіріус залетів до кімнати за хвилину, з підозрою поглядаючи у бік Ноеля, що, в свою чергу, пильно вдивлявся у птаха.

— Сіріусе, — рішуче почала я, — нам дуже важливо знати де ти знайшов те кільце з печаткою. Те, що належала Ітану.

І, перш ніж той встиг щось сказати, додала:

— Ти не отримаєш гудзиків Ноеля. Але можеш обрати будь-яку з моїх прикрас, якщо допоможеш. Нам просто важливо, щоб ти був чесний, і згадав про той день та місце усе, що зможеш.

— Будь-яку? — каркнув Сіріус, явно заінтригований.

— Будь-яку, — полегшено зітхнула я, рада, що змогла з ним так легко домовитися.

— Гар-р-разд! Я знайшов його серед снігу, біля смітника, того, що ближче до мостової. Спочатку вирішив, що це просто сміття. Але воно було надто блискучим. Я подумав, що якийсь дур-р-рень викинув гар-р-рне кільце, от і забрав його!

Ноель спохмурнів. 

— Імовірно, перстень зняли з же... Лорда Ледвелла і викинули як доказ, бо він накопичив забагато магічної енергії. Намагались відірвати жертву від потенційного джерела пам'яті... Ітане, наскільки цінною для вас була ця каблучка? 

Ледвелл відповів, не сумніваючись ні миті: 

— Це велике надбання, з яким я нізащо не розстався б добровільно. В ньому сила мого роду. Але торкнутися персня і зняти його з мене було непросто, він захищений магією. Це мав зробити сильний чарівник.

— Дуже. Він ні за що не викинув би її сам. Але, щоб забрати її в нього... Хтось мав бути дуже сильним, — слухняно переказала я, а тоді знову подивилася на Сіріуса:

— Ти бачив когось, коли пролітав там? Або щось підозріле?

Пирхнувши, ворон наїжачив пірʼя.

— Крім прикраси, яку хтось викинув у сміття? Не впевнений. Хоча... — він задумливо почухав бік кігтистою лапою.

— Що? Ти щось згадав?

— Здається я бачив якусь фігуру у плащі, що йшла геть. Я, звісно, не придивлявся... Мене більше хвилювала каблучка.

— Це вже чимало інформації. Дякую, Сіріусе. Отже, каблучку міг знати сильний маг, і він підстеріг вас, лорде Ледвелле, десь дорогою додому або на порозі дому. Точніше сказати поки що важко... Ітане, у вас були вороги, які могли підкрастися ось так, зі спини, і застосувати до вас снодійне? Кого ви взагалі підозрюєте?