РОЗДІЛ 16

Агнес

Я знала, що Ноель навряд примчиться до мене, щойно Сіріус передасть йому листа. Насправді я розуміла, що його не слід чекати до ранку.

І все ж… Я чекала.

Розповівши графині про Ітана, я не могла не думати про те, що розмова з Ноелем не буде такою легкою. Адже це його робота.

Мабуть, він злитиметься, через те, що я не розповіла йому усе одразу. Зрештою, він має на це право. Якщо подумати, в нього чимало причин злитися на мене, адже це не єдина моя брехня.

Навіть якщо він пробачить мені цю історію з Ітаном, між нами досі залишиться брехня про мій вік та моє походження.

Ці думки не давали мені спокою майже всю ніч. Аж доки я не піддалася на вмовляння привида і не звернулася до графині по заспокійливий чай, щоб бодай трохи поспати. Відновити сили перед розмовою, що, можливо, похитне прихильність Ноеля до мене.

Я прокинулася раніше, ніж зійшло сонце, привела себе до ладу, і чекала. Чекала і чекала.

Знервована, я знову сіла за рукопис, сподіваючись трохи відволіктися, проте не могла сконцентруватися на сюжеті. Кілька речень заледве склалися в абзац, коли Сіріус стукнув дзьобом по склу та каркнув:

— Він тут! Пр-р-рибув твій любчик! Може тепер ти нар-р-решті пр-р-рипиниш мар-р-рнувати папір на свої дурниці?

Я підвелася так різко, що майже перекинула чорнильницю. Спіймавши її в останню мить, я зітхнула з полегшенням, а тоді поквапилася донизу саме вчасно, щоб почути, як Ноель стукає дверним молотком.

Відчинивши двері, я змусила себе розтиснути пальці, й видихнула:

— Вітаю, Ноеле. Проходь, будь ласка. 

Ноель виглядав стривоженим. Він переступив поріг і одразу ж взяв мене за руку. 

— Агнес, що трапилось? Я не одразу побачив листа, його лишили серед іншої кореспонденції, а я, дурень, не перевірив... Зайнявся допитами... Ти в порядку? — його очі стривожено обводили моє тіло. — Ти дуже бліда.

— Усе гаразд. Я... Нам краще присісти, — я провела його до вітальні, де, як ми й домовлялися, вже чекав Ітан. Я розуміла, що, тягнучи час, тільки змушую його сильніше нервувати, тож намагалася не ходити довкола. Щойно ми сіли на диван, який зазвичай займала тітонька, щоб спостерігати за своїми гостями, я обмінялася поглядами з Ітаном, коли він кивнув мені, і промовила:

— Привид, котрий налякав мене того вечора, коли ти забрав кільце. Він тут. І він хоче з тобою поговорити.

Ноель розгублено роззирнувся. Потім притиснув руки до скронь, і я побачила, як обплітають його пальці тонким мереживом Тіні. Чоловік спробував приглядітися до простору довкола — але нічого не побачив.

— Ти хочеш сказати, — повільно промовив він, — що тут привид, що був прив'язаний до фамільного персня Ітана Ледвелла? Останнього... — він затнувся. — Передостаннього загиблого?..

— Це... І є Ітан, — зітхнувши, промовила я, нервово зминаючи тканину сукні, — Він не памʼятає що точно з ним сталося, однак сподівається, що ти зможеш це зʼясувати. І... Якщо можна, я проситиму, щоб ти його не розвіював. Принаймні допоки він не дізнається правду.

— Ітан? Ітан Ледвелл? Тут?! — Ноель підхопився на ноги. — Серйозно?! 

"О, виявляється, цей крижаний лорд вміє психувати", — задоволено фиркнув Вед.

Я зашарілася, не знаючи що сказати. А тоді, розгублена, поглянула на Ітана, що стояв, склавши руки на грудях, й дивився просто на Ноеля. На губах привида застигла знервована усмішка.

— Він в тебе за спиною, — зітхнула я, намагаючись змусити голос звучати рівно, проте серце зайшлося, як навіжене, як бувало всякий раз, коли я нервувала.

Ноель знову покрутив головою. Тіні затанцювали під ногами Ітана, проте Ноель лише кліпав, нічого не кажучи.

"Він не може його побачити, лише розмитий силует. І точно не почує, хіба що обійдеться посвистом вітру", — пояснив Вед. 

Ноель і сам вже сказав: 

— На жаль, я... Нічого не можу бачити. Лорде Ітане, — він схилив голову, — мені дуже шкода, що з вами таке трапилось. І я не збираюсь вас розвіювати. Мені дуже шкода, Агнес, що ти вважала, що я на таке здатен. Ти можеш з ним розмовляти?

— Можу. Насправді... Здається це можу тільки я, — зітхнувши, я відвела погляд, — Пробач, що не сказала одразу. Просто я... Я хотіла зробити усе правильно для нього.

Я не знала як ще сказати, що мені шкода. Що мені було боляче за Ітана, що не прожив і половини свого життя так, як мав, і я хотіла зробити для нього бодай щось, перш ніж усе вирішиться.

Ноель явно нервував. Він роззирнувся у спробі відшукати Ітана знову, але зрештою здався, зрозумів, що це марна справа. 

— Що ж. Лорде Ледвелле, — звернувся в порожнечу, дивлячись зовсім не туди, де був Ітан, почав Ноель, — у країні коїться щось дуже погано. Уже не один молодий демон загинув від руки невідомого, і після вашої смерті постраждала ще одна жінка. Я знаю, що для вас це може бути болючою темою, проте сподіваюсь, що ви з допомогою леді Велл погодитесь взяти участь у допиті. Я не зможу скористатись цими свідченнями офіційно, проте вони однозначно допоможуть у справі.