РОЗДІЛ 15

Агнес

Повернення з балу вийшло не таким, як я очікувала.

Знайшовши Ноеля там, в коридорі, й дізнавшись від Веда про те, що його чимось отруїли, я гадала, що найгірше за вечір вже сталося, і тепер, за законами жанру, почнеться біла полоса, а дзуськи!

Не встигли ми видихнути після офіційного оголошення заручин, як усе стало ще гірше. Ще одне тіло, тепер вже демониці, що намагалася, припускаю, посварити нас із Ноелем за наказом його батька та мачухи, знайдене просто в саду, неподалік від королівського палацу. Натовп демонів, що звинувачував в усьому ельфів та дивилися на мене так, ніби це я зробила просто в них на очах, або винна просто в тому, що сама залишилася цілою.

Напруга зростала, залишатися у натовпі ставало дедалі небезпечніше, тож, коли Ноель відправив мене додому разом з Сіріусом, що, попри заборону, все ж прилетів по мене, я не сперечалася.

Хоча, зізнаюся, думка про те, що максимум, який я можу для нього зараз зробити, це просто не плентатися під ногами, була болючою.

Там, в коридорі, атакувавши демоницю, й потім підставивши Ноелю плече, я ненадовго відчула себе дійсно корисною. Та я ж навіть докази допомагала зібрати, немов справжня слідча! Дарма, що ті, мабуть, чужими хвостами для цього навряд користуються…

А тепер він знову віддувається там сам. Ще й, мабуть, нікому не сказав, що його отруїли…

Сподіваюся ця речовина бодай не така небезпечна…

“Ну як тобі сказати… — промовив Вед, — Він в порядку, загалом, якщо не рахувати слабкості та задишки”.

“Це не в порядку, — похмуро виправила я його, — Він навіть не може попіклуватися про себе, бо змушений розганяти натовп та оглядати місце злочину”.

І це я ще мовчу про те, що ми мали конфлікт з цією демоницею просто перед тим, як усе це сталося. І, хоча на момент її вбивства ми майже напевно маємо алібі з купою свідків, навіть я могла сказати, що усе це має недобрий вигляд.

Графиня зустріла мене просто на порозі, обняла, як рідну, й провела всередину. У вітальні вже вирував насичений аромат м’ятного чаю та яблучного пирога з карамельною скоринкою.

Мені, звісно довелося перевдягнутися у домашню сукню, й вимити руки, перш ніж сідати за стіл, де Сіріус вже докльовував свій власний шматочок пирога.

— Ну нар-р-решті! — каркнув він, — Що можна так довго р-р-робити?

Графиня кинула на нього похмурий погляд і м’яко всміхнулася до мене.

— Не хвилюйся, люба, з ним усе буде гаразд.

Я не питала звідки їй відомо про те, що сталося. Зрештою, не одна я спілкуюся з Богами.

— Це не так просто, — визнала я, — Якби не отруєння, можливо, я хвилювалася б трішки менше. Але…

"У Ноеля все буде гаразд, — спробував втішити мене Вед, і навіть він говорив несподівано м'яко та ніжно, дарма, що я звикла до постійних підколок, — його стан уже значно покращився. Не переживай так сильно". 

Якби я могла... 

Повіяло знайомим холодком, і я побачила, як у дверному отворі промайнув Ітан. Хоче дізнатися, чи я передала лист? Йому ж і про вбивство розповідати доведеться, напевне. Чи ні? Чи потрібно тримати в таємниці те, що сталось, від потойбічних сил?

— Вибачте, я скоро повернуся, — промовила я, підводячись з-за столу, а тоді поквапилася до кімнати.

Ітан нервово походжав моєю спальнею, тоді зупинився, занурив пальці у волосся й озирнувся до мене.

— Я зробила це, — промовила я, перш ніж він встиг щось запитати, — Лист в неї. Вона... Повірила.

Ітан закусив губу і схилив голову на мить, ніби знов переживав мить своєї смерті, яку навіть не пам'ятав.

— Що вона казала?

Проковтнувши гіркоту, я переказала:

— Що ти усе життя був мрійником, тож не дивно, що залишився ним і після смерті. І що знала, що з тобою щось сталося, бо інакше ти точно прийшов би на вашу зустріч... Мені шкода, Ітане.

— Все гаразд, — демон-привид широко всміхнувся, хоч радості в очах не було зовсім. — Дякую, Агнес. Ти дуже мені допомогла. І я радий, що можу спілкуватися з тобою, а не зовсім загублена душа.

— Це не все, — зітхнувши, я сіла на край ліжка, й на мить заплющила очі.

Я досі не була впевнена що це гарна ідея, однак мені треба було з кимось поговорити, а ми з Ітаном зблизилися за останні кілька днів.

— Сьогодні на Ноеля напала демониця. Отруїла його якимсь пилком і втекла. А трохи пізніше її знайшли мертву.  Просто в саду біля королівського палацу. Спочатку здійнялася паніка, а тоді... Демони розгнівалися. Стали кричати, що "хоч би раз ельф став жертвою", і усе таке інше... Тому Ноель відправив мене сюди, а сам залишився розбиратися з катастрофою.

Ітан нервово заметався кімнатою. 

— Демониця? Хто вона? Як її звали? Господи... Ще тільки не вистачало расистського конфлікту, а він буде, за таких-то умов!

— Я... Не знаю, — зрештою похмуро визнала я, — Вона не представилася. Була надто зайнята хвостом мого нареченого та пилком у своєму клятому віялі...