РОЗДІЛ 14

Ноель

Коли слуга попросив мене відійти до коридору, я розраховував на розмову з королем. Його Величність любив вирішувати справи швидко, тож, імовірно, планував детальніше розпитати мене про майбутні заручини. Я б не здивувався навіть, якби Август надумав на честь цього влаштувати щось помпезне. З королівськими ідеями краще не сперечатися, проте я уже налаштувався битися за наш з Агнес спокій. 

Але, вийшовши, короля не побачив. Пройшов кілька кроків, роззираючись, і зрозумів, що слуга більше не поруч зі мною, натомість біля стіни стояла незнайома мені демонічна леді і обмахувалась віялом. Вона виглядала втомленою і засмученою. Можливо, тут перед цим була її зустріч, і щось сталось? 

— Леді? — я підступив ближче. — З вами все добре? 

— О, — вона підняла на мене погляд. — Так, — жінка махнула віялом в мій бік, підіймаючи хмарку пилу. Я спохмурнів, але не встиг відступити. Пил осів у мене на одязі – а вже за мить я забув про нього і роззирався в пошуках короля. — А ви? На когось чекаєте, Ноелю? 

— Ми знайомі?.. — здивувався я. — Так, чекаю. Мене викликали…

— Я — Скінаріль. Виходить, тепер вже знайомі, — повідомила вона ім’я, яке ні про що мені не говорило, і торкнулась мого плеча. — Власне, це я вас викликала. Хотіла обговорити з вами дещо. Сподіваюсь, для вас це буде так само приємно, як і для мене, лорде Ноелю. До мене дійшли чутки, що вам потрібна дружина. Чи не так? 

— Ну, власне… 

— І ви не знайшли кращої кандидатки, ніж ельфійка, — Скінаріль зітхнула. 

Я сахнувся від неї і її віяла і сам не зрозумів, як зробив кілька кроків до стіни. В голові гуділо, а Ліонеля чомусь не було чутно. Аби змусити замовкнути бога, мали використати сильну магію. Чому я про це думаю? Чому ця жінка зараз торкалась мого плеча та тулилась до мене? 

В роті вибухнула гіркота. Я здригнувся, намагаючись скинути мару, але це було не так легко. Розслабився, дурень, не встежив! Що ж вона за джерело сили використала? 

— Ноелю, — промуркотіла тим часом демониця, — ну справді, розмінюватися на ельфійську кров, якщо є кращий варіант зберегти рід? Ти ж сам це казав... 

Я моргнув кілька разів, не тямлячи, про що йде мова, і відчув, як її руки потягнулись до мого хвоста. Лишіть китичку в спокої, вона дорога Агнес як пам’ять… 

Я підняв погляд і побачив Агнес. Хотів сказати їй, що не розумію, що тут відбувається, що вона неправильно все це зрозуміла — а дуже важко зрозуміти правильно, коли хтось гладить хвіст твого нареченого, — але з вуст злетіло тільки: 

— Це китичка Агнес, не чіпайте, леді… 

“Ну, хоч про це він в курсі, — зітхнув Ліонель, — уже радує… Пил струси, нещастя!”

О, а ось і божественний голос. А чому в повітрі так смердить бойовою магією?

— Леді, — холодним тоном промовила Агнес, пропалюючи демоницю вбивчим поглядом, — Ви хіба не знаєте, що чіпати чужі хвости без дозволу — це неприйнятно?

Демониця повернула до неї голову, явно готуючи якусь різку відповідь, та з її губ зірвався тільки здивований зойк. За мить вона підстрибнула, відпускаючи мій хвіст, а її темне волосся стало сторч, прилипаючи до рогів.

Атакувавши демоницю, вона була як ніколи схожа на графиню: така ж впевнена та неймовірно страхітлива.

— Ноелю, — Агнес нарешті звернула увагу на мене, і я напружився, підсвідомо чекаючи, що вона образиться. Проте, затримавши на мені погляд, дівчина тільки зітхнула та спитала: — Ти в порядку?

Я дивився на Агнес осоловілими очима і міг думати тільки про те, що не дивно, що її тітонька колись була найбажанішою нареченою країни. Один раз шарахне парасолькою, і все, ти належиш їй.

— Агнес, — прошепотів я, — тепер я точно впевнений, що леді Абер твоя тітонька, це так прекрасно було...

Світ трохи захитався, але я змусив себе тримати рівновагу. Хвіст же тицьнувся Агнес в руку.

— Моя леді, — промурмотів я, — мій хвіст тільки твій... Ти станеш моєю дружиною?

Агнес, не чекаючи, підставила мені плече, і пропалила демоницю вбивчим поглядом.

— Леді, будьте так ласкаві, віддати мені ваше віяло і пройти із нами до варти. Якщо, звісно, ви не волієте трохи побігати.

Магія на кінчиках пальців Агнес загрозливо затріскотіла, ніби натякаючи на те, що вона не проти знову повторити те, що зробила нещодавно.

Скірінель зробила крок в бік Агнес, простягнула віяло... А потім змахнула ним, і пил знову здійнявся в повітря. Демониця ж підхопила спідниці і, стискаючи в руці віяло, помчала геть. Зацокотіли підбори, довкола її ніг затанцювала магія. 

Я нарешті остаточно прокинувся і помчав следом за нею — але повільніше, ніж хотів би. Повітря перетворилось на густий кисіль, а потім — взагалі на суцільну стіну.

Леді пробігла ще кілька кроків, озирнулась і весело всміхнулась, а тоді зникла в пориві магії.

Невдовзі Агнес наздогнала мене, поклавши долоню на мою спину.

— Тобі треба на свіже повітря. І, мабуть, до лікаря, — похмуро промовила вона, — Хтозна що то був за пилок такий. І треба, мабуть, сповістити варту про напад... Ти як? Дихати можеш?