13.3

❄

Повернувшись до зали, я на мить розгублено застигла, оглядаючи натовп. Усі кружляли у танцях та перемовлялися. Я ж… Почувалася зайвою.

Хотілося опинитися десь далеко-далеко, просто з Ноелем, обійматися і… Ну, гаразд, серіали в цьому світі не подивишся, але будь-яке інше заняття було б приємнішим за це.

Та навіть знову поїсти лимонні кекси чи випити гарячого шоколаду…

“Впевнений, Ноель цілком поділяє твої думки”, — ніби між іншим мовив Найсвітліший.

Та, перш ніж я встигла йому відповісти, просто переді мною знову опинилася мачуха Ноеля.

Я добре памʼятала усе, що вона сказала мені. І не тільки тому, що це було нещодавно.

Демониця зневажила не тільки мене, а й Ноеля. А той ніби звик до такого ставлення. Я боялася навіть уявляти скільки років він потрепав від зневаги у рідному домі. І самі думки про це викликали в мене злість.

— Леді Діонаро, — промовила я, навіть не намагаючись помʼякшити пекучого погляду.

Яким було дитинство Ноеля через них? Наскільки нестепним?

“Гадаю ти знаєш відповідь”, — похмуро промовив Вед, і я подумки вилаялася.

Господи, дай мені сил її не вбити!

— Леді Агнес, — Діонара всміхнулась. — Як приємно поговорити з вами знову. Хоча ви, здається, не виражаєте такої приємності навзаєм, — вона схилила голову набік. — Чи не так? 

Теплий м'який погляд демониці був оманливо лагідним. 

— Розумію. Ельфійці важко зжитися з демонами. Дивно, що ви вирішили ризикнути.

— Запевняю вас, леді, річ не в тому, що ви демониця, а у вашому ставленні до мого нареченого, — холодним тоном промовила я, коли вже вона сама підняла цю тему, — На відміну від декого, я не маю упереджень, і суджу кожну особистість за її вчинками та ставленням до інших.

Демоницю мої слова зовсім не вразили. 

— Ноеля теж? — спитала вона. — За вчинками судите?

— Звісно, він дуже порядний і уважний чоловік, — промовила я, відчуваючи, як зсередини підіймається хвиля гніву, — І я не терпітиму до нього зневажливого ставлення чи необережних слів.

— Мої слова дуже навіть обережні, — скривилась Діонара. — Звісно, зараз Ноель вважає, що ельфійка — це дуже вигідна партія, особливо враховуючи те, що він наближений до короля. Проте, Агнес, я мушу вас застерегти. Демони, вважаючи, що звертають з протореної доріжки, дуже швидко повертаються назад. 

Вона загадково всміхнулась.

— Ви ж не хочете переживати через кожну демонічну леді, що переступить поріг вашого дому, правда? Я навіть не говоритиму про ті очевидні проблеми, що може створити для ельфійки демонічна фізіологія. Виносити дитя з ріжками буває дуже важко. 

Ще пауза. 

— Особливо коли чоловік дбає про появу у вас власної пари ріг.

Це було вже занадто. Я навіть не встигла усвідомити, коли з гнівом змішалася магія, тріскочучи на кінчиках пальців, й поцілила просто в демоницю. Не так сильно, щоб поранити, проте достатньо, щоб вона зойкнула, а її волосся розпушилося під дією статики й стало сторч, прилипаючи до рогів.

"Здається в неї навіть роги трохи випрямилися", — крізь сміх зауважив Вед, та мені було не до сміху.

— Ніколи не смійте говорити так про Ноеля, — тихо, проте досить чутно для неї промовила я. Кров аж кипіла від адреналіну.

Діонора відступила на крок. Потім ще один. 

— Ви про це пошкодуєте, — прошипіла вона, проте атакувати не наважилась. Натомість крутнулась на підборах і кинулась геть. 

"Образилась. Пішла Дормінові плакатися. Ти б, Агнес, десь загубилась на цей час..."

Я, власне, була не в тому стані, щоб лякатися цих двох. Насправді, мабуть, це їм зараз варто було мене боятися. Пальці досі поколювало, ніби від крихітних розрядів. Однак, зрештою, прислухалася до голосу розуму та пішла шукати Ноеля.

Обстеживши поглядом залу, я дійшла висновку, що його тут нема, й вирішила пошукати за її межі. От тільки, визирнувши у коридор, стала свідком неочікуваної картини. 

Ноель застиг, притиснутий до стіни якоюсь демоницею у червоній сукні з глибоким декольте. Одна рука нахаби грайливо накручувала на палець прядку його темного волосся, а інша відверто погладжувала хвіст Ноеля, поки звабниця щось муркотіла на його вухо.

Я стояла і дивилась, чекаючи, що Ноель відсахнеться. Відступить. Він же відходив до короля... З його слів. А що, як насправді ніякого короля не було, лише коханка? І в сенсі, він подається назустріч? В сенсі, китичку пушить?! 

Це мій, мій хвіст! І зараз я покажу, що відбувається з тими, хто спробує його торкнутися! 

— Ноелю, — промуркотіла тим часом демониця, — ну справді, розмінюватися на ельфійську кров, якщо є кращий варіант зберегти рід? Ти ж сам це казав... 

Всередині мене все вибухнуло від болю. Магія затріщала на кінчиках пальців. Сила ширилась, ширилась довкола... Вед щось казав, але я не слухала. 

Головні слова я вже, здається, почула.