12.3

Румʼянець на її обличчі став густішим, проте вона не сахнулася. Тільки глитнула, кинувши мимовільний погляд на мої губи. Розтулила губи, намагаючись щось сказати, проте не витиснула з себе жодного звуку, й натомість кивнула.

Я подався вперед і ледве встояв перед спокусою, щоб не торкнутись її вуст. Натомість обережно торкнувся щоки, а тоді прошепотів: 

— Ви — справжній дар небес. 

"Ми з протилежного боку, — фиркнув чомусь Ліонель в мене в голові, — нема чого на Валлоа дивитися. І взагалі-то вона чекала іншого поцілунку". 

Ну не можу ж я цілувати леді в губи... Так скоро.

Незмигний погляд Агнес змусив мене затнутися. Було в ньому щось темне і майже ображене.

— Агнес? — розгублено промовив я, відчуваючи, як мене огортає тривогою.

Невже я помилився? Мабуть, я надто поквапився, не варто було так напосідати...

Проте не встиг я закінчити цю думку, як раптом дівчина схопила мене за комір та притягнула до себе, припавши пʼянким поцілунком до моїх губ.

"Ну слава богу", — зітхнув в моїй голові Лі, але зараз я не хотів його чути. Довкола взагалі нікого не існувало, була тільки Агнес і її близькість, її жар, те, що я міг торкатись її рук, її вуст, насолоджуватись її присутністю... 

Якби моя воля, це б тривало вічність, хоча якоїсь миті Агнес довелось все-таки відсторонитися. Ми завмерли, стривожено дивлячись одне на одного.

"Та скажи їй щось", — зітхнув Ліонель. 

Так бурчить, ніби він майстер зваблення! 

"Ні, але й не такий баран, як ти!" 

— Агнес, це... Найпрекрасніше, що трапилось зі мною за все життя, — випалив я.

Раптом вона рясно почервоніла, ніби її тільки зараз накрило усвідомленням того, що сталося, й промовила:

— Вибачте, я зазвичай не така рішуча, просто...

"Просто ти її довів!"

— Я зазвичай зовсім не рішучий, — зізнався я. — Тобто, ну, мені взагалі нема з ким бути рішучим... Гхм. Тому мені пощастило, що рішучість проявляєте ви, Агнес.

Дівчина закусила губу, дивлячись на мене з-під довгих вій, а тоді спитала:

— То ви не проти?

— О. Як я можу бути проти? Навпаки! Ну має ж хоч хтось з нас знати, чого хоче, — я густо зашарівся. 

"Моя ж ти квіточка..." — зітхнув втомлено Ліонель.

Здається, вдома мене чекатиме інструктаж "як поводитися з жінкою".

Глитнувши, Агнес подивилася у вікно, й промовила:

— Здається ми наближаємося до палацу. Я... Мушу сказати вам дещо, поки ми не зупинилися.

Її рум'янець зник, проте хвилювання нікуди не поділося, і я сам відчув, як напружуюся, попри те, що гадки не мав що вона збирається сказати.

— Не виключно, що ваш батько спробує щось зробити. Тож нам краще бути пильними, щоб не зіграти йому на руку.

Я похмуро кивнув. На ці кілька хвилин було так приємно викинути батька з голови... Проте зараз дійсність знову давала про себе знати. 

— Так, ви праві, Агнес. Ми повинні залишатися максимально обережними і не дати йому шансів зачепити ані мене, ані вас.

Приємна розмова перетворилась на похмуру мовчанку. Коли ми нарешті приїхали до королівського палацу, між нами все ще витала тінь думок про батька. Я спробував відігнати її, аби вийти назовні з усмішкою.

Моя наречена чудова, і ніхто не повинен вважати, ніби я не хочу одружуватися з нею.

Взявши Агнес під лікоть, а опинився так близько до неї, що відчув п'янкий запах апельсинів та кориці, й заледве втримався від того, щоб нахилитися до неї та заритися носом у її волосся. Неслухняний хвіст раз-у-раз тягнувся до неї, порушуючи будь-які правила пристойності.

Крокуючи червоною доріжкою, ми проминули вартових, що перевіряли запрошення гостей, а тоді, оголосивши про наше прибуття, пропустили нас у палац, до величезної, залитої яскравим світлом люстр зали.

Я сподівався на те, що спочатку ми не притягнемо занадто багато уваги до себе, проте це було наївним. Коли прозвучали наші імена, я побачив, що король уже є серед присутніх, і його погляд впився в нас. Доки я вів Агнес вперед, Август рухався нам назустріч. І, почувши наші церемонні привітання, всміхнувся.

— Яка приємна зустріч, — зронив король. — Отже, Ноелю, ти таки дослухався до моєї поради. Леді Агнес, — він зміряв її поглядом. — Радий знайомству.

Схиливши голову, Агнес присіла у глибокому реверансі, як того вимагали правила.

— Для мене це велика честь, Ваша Величносте. Рада бачити вас у доброму здоров'ї. Тітонька звеліла переказати вам найщиріші вітання.

Август стрімко змінився в обличчі. 

— О, леді Абер. Так, гхм. Так... — він явно зніяковів. — Ноелю, якщо твоя наречена  бодай трішки схожа на свою тітку, ти, можна сказати... отримав чудову опору в житті. Леді Абер навчала мене магії.

Судячи з виразу обличчя, спуску вона йому не давала…