12.2

Перш ніж приїхати до Агнес, я, звісно, вбрався у обіцяний темно-синій камзол, аби виглядати доречно поруч зі своєю леді. Карету вже запрягли, і я скочив у неї та попросив кучера їхати швидше. Краще нам прибути десь на початку балу, аби при оголошенні на мене з Агнес не зглядався цілий натовп. 

Можливо, хтось би і не схвалив мій поспіх, але я сподівався, що Агнес зрозуміє його причини і не образиться. Вона здавалась мені поміркованою дівчиною, не схильною до надмірної помпезності, проте… Важко щось передбачити. Іноді жінки самі не тямлять, що хочуть.

“Та що ти кажеш”, — зазвучав в голові уїдливий голос Ліонеля.

Гаразд, винен. Не жінки, а хто завгодно, незалежно від віку і статі. 

…Карета нарешті спинилась під будинком леді Абер. Двері мені відчинила служниця та провела до вітальні. Сама леді Маріетт пообіцяла, що приведе Агнес зовсім скоро, і пішла, лишивши мене одного.

Нарешті почулися тихі кроки: це спускалась моя прекрасна леді. Я відчув дивне піднесення, ніби… 

“Закохався”.

Так. Ні! Це не могло трапитись так швидко. Проте мене тягнуло до Агнес, і це очевидно. Тож я замер у передчутті чогось прекрасного, і не сумнівався, що її вигляд вразить мене.

Щойно Агнес випливла з тіні, я затамував подих. Її блискучі руді кучері були зібрані в елегантну зачіску, що нагадувала діадему, й вільно спадала донизу мідними хвилями. Рукави були напівпрозорі ніби зіткані з самих тіней. Обшитий темно-синіми дорогоцінними каміннями ліф переходив у корсет, що підкреслював її тонку талію, а спідниця, що складалася з кількох шарів, розширювалася додолу, майже не приховуючи носків її туфель. Агнес була схожа на вечірнє небо, ще осяяне останніми променями сонця, однак вже всипане зірками.

Вона ненадовго застигла, вражено дивлячись на мене, а тоді тепло всміхнулася. Її щоки вкрилися легеньким рум'янцем. Дівчина присіла в реверансі, вітаючи мене, і щось в її поставі, в тому, як вона трималася, здавалося новим.

— Вітаю, лорде Ноеле. Ви сьогодні особливо чарівні.

Струсивши з себе заціпеніння, я зробив крок їй назустріч і глибоко вклонився. 

— Леді Агнес, ви прекрасна, мов небо, — щиро сказав я. — Поруч з вами можна забути, як дихати. Сподіваюсь, поруч з вами я триматимусь достойно.

— Ох, ну що ви... — знітившись, промовила вона, ніби не звикла до таких компліментів, — Я теж сподіваюся, що не розчарую вас.

— Ви не можете мене розчарувати, — запевнив я Агнес. — Хіба зоря розчаровує? Вона просто є, прекрасна і недосяжна, і все, про що можна мріяти — дотягнутися до неї.

Агнес зашарілася до самих кінчиків ельфійських вух, а тоді ледь чутно промовила:

— Обережно, лорде. Можливо вона сама мріє, щоб опинитися у ваших надійних руках?

— До весілля навіть не мр-р-рійте! — загрозливо прокаркав Сіріус, хлопаючи білими крилами...

Леді Абер мала рацію. Справді нестерпний птах.

— Що ж, думаю, нам пора, — зітхнув я. — І, можливо... Дорогою ми б обговорили... Поки що не весілля, але заручини. 

Не впевнений, що зараз готовий на ділову розмову... Але, можливо, вона і не повинна бути діловою.

— О... — на мить її губи здивовано розтулилися, й мої думки полинули у небезпечний бік. Наприклад якими вони є на смак? — Так, звісно.

Надворі на нас вже чекав вийнятий екіпаж. Я, як джентльмен, відчинив перед нею дверцята, й простягнув розкриту долоню, щоб вона могла на неї спертися.

Невдовзі колеса екіпажу розмірено застукотіли бурківкою. Ми з Агнес сиділи навпроти, так близько, що наші коліна майже торкалися, тож я міг вільно любуватися нею, поки вона, шаріючись, поглядала на мене.

— Я знаю, — обережно почав я, намагаючись не розглядати Агнес аж надто відверто, аби їй не стало некомфортно, — що ми знайомі ще не так багато. І, ймовірно, ви не хотіли б говорити про заручини так скоро. Мені б в жодному разі не хотілось би обмежувати вашу свободу...

Проте в цю мить я був готовий вести її до вівтаря негайно. Ніколи ще я не прикипав до жінки поглядом аж так сильно. 

— Король вимагатиме від нас ясності. І я мушу поцікавитися, чи погодитеся ви оголосити про наші заручини, леді Агнес. Звісно... Потім у нас буде багато часу, і ви, як леді, зможете розірвати заручини без зайвої шкоди для вас. Якщо забажаєте. Хоча я маю надію, що не викличу у вас такий порив, — я все ж не втримався.

На мить Агнес затамувала подих, її очі заблищали, ніби самі сповнилися сяйва зірок. А тоді, зрештою, промовила:

— Я... Буду щаслива, якщо ви офіційно оголосите мене своєю нареченою, лорде Ноеле, — зрештою промовила вона, — Ви чудовий, привабливий та відповідальний чоловік, що палає своєю справою. І я не можу уявити собі обставин, що змінять мою думку. І, коли ми вже наблизилися до такого рішучого кроку, пропоную дещо змінити. Якщо погодитеся, називайте мене просто на ім'я. Принаймні коли ми наодинці.

— Для мене це честь, Агнес, — відповів я стиха, намагаючись стати на горло своєму потаємному бажанню рвонути до неї та торкнутись п'янких вуст. 

"Не дуже в тебе виходить, по бажанню-то походити, бо ти дивишся винятково на її губи".