РОЗДІЛ 12

Ноель

Кілька днів перед балом пролетіли, мов одна мить. Я щиро сподівався, що зможу бодай вийти на слід вбивці, але де там! Хто б це не був, він явно дуже добре переховувався і володів вельми тонкою магією.

Звіти Рендольфа не радували. Він, звісно, намагався дослідити все, до чого руки дотягнуться, от тільки, на жаль, виявилось, що там нема куди тягнутися. Жодної інформації з каблучки Ледвелла так витягнути і не вдалось, і я навіть не міг гарантувати, що її зняли з трупа, а не шкодливий ворон знайшов її деінде. 

Розмовляти з чужим фамільяром, проводити допит — завдання доволі складне і непересічне, як з точки зору магії, так і з точки зору етикету. Потрібно залагоджувати безліч нюансів, продумувати кожне слово, нікого не образити і при тому не забажати самому потиснути одне вороняче горло. 

Зрештою, станом на ранок того дня, коли мав відбутися клятий бал, у мене не було нічого. Ні, звісно, я відправив помічників проводити допити оточення Ледвелла — але марно. Само собою, обстежив багато разів місце, де виявив тіло — для того, щоб дізнатися, що там нічого не змінилось і нових доказів не додалось. Ясна річ, поколупався в біографії молодого демона. 

Порожньо. Вбивця, здається, навіть не мав мотиву. Зв’язку з іншими жертвами я теж не виявив, окрім того, що це демон — і молодий. 

— Як на мене, — прокоментував Рендольф, зазираючи до кабінету, — це уже доволі серйозний зв’язок. Те, що це молоді демони. 

— Я що, говорив вголос?..

— Ти часто це робиш, — відмахнувся некромант.

— Або ти заліз в мої думки, і так часто робиш вже ти, — похмуро буркнув я. — Не дивлячись на те, що я екрануюся. 

— Присягаюсь, якщо я й почув те, що ти думав, то тільки тому, що ти намагався транслювати це на увесь світ і був абсолютно нестриманим чоловіком, — запевнив мене Рендольф. — Я до тебе з новим звітом стосовно нашого Ледвелла. Тобі сподобається. Він не мертвий. 

— Тобто?! — витріщився я на некроманта. 

— Ну тобто, мертвий! Але не зовсім мертвий. Я довго шукав і виявив, що його душу відділили від тіла. Ймовірно, разом з кров’ю. Скоріше за все… Це тобі теж не сподобається. Ти чув про енергетичні ритуали? Оті, з якими до покровителів звертаються по всесилля і так далі? Так от, часто там використовується енергія молодих душ. Скоріше за все, Ітан Ледвелл став жертвою саме такого майстра темної магії. Доволі потужного, до речі. Можливо, він уже комусь служить, і покровитель поставив йому завдання. 

— Це погано.

Дуже, дуже погано. По-перше, більшість варлоків — точно не білі та пухнасті. По-друге, я теж варлок, і якщо цей факт спливе назовні, матиму чимало проблем. 

— Цікаво, як ритуалісти прикріпляють душі саме до крові… — промурмотів Рендольф. — Адже для цього треба, щоб вони не були прив’язаними ні до чого іншого. Розумієш, такий не-мертвий дух не здатен відлетіти до іншого світу, але він з задоволенням прив’яжеться до чогось, що йому близьке та зрозуміле. Як мінімум з вродженого паскудства. Можу їх зрозуміти! Я б теж не поспішав радісно йти в склянку, щоб мене потім якась потвора принесла в жертву! Так от, до чого це я… Інші жертви нам дістались в гіршому стані, можливо, з ними ритуал не вдався. Або вдався. Але Ледвелл точно тримається в цьому світі, і чому душа такої сили не злиняла куди подалі? 

— Безодня його знає…

“Я був би радий сказати, що знає, — зітхнув Ліонель, — але мушу тебе засмутити…”

Ага, мене останнім часом всі засмучують. 

— Скажи, — звернувся я до Рендольфа, — а є надія, що він все-таки кудись втік? 

— Дух Ледвелла? Ну, можливо. Навіть той перстень підійшов би з печаткою, але там жодного сліду душі нема, — Рендольф розвів руками. — Він би міг добряче нам допомогти… А то поки що допомагають лише журналісти.

— Тобто?..

— Крутилось тут двоє. Спочатку робили вигляд, що вони науковці-ентузіасти. Але я не повірив. Проте, сам розумієш, де не повірив я, там повірить хтось інший, у нас стажерів вистачає…

Це означало, що Рендольф власною персоною уже розпатякав щось журналісту, сплутавши його зі стажером-ентузіастом. 

— І ось, — некромант простягнув мені газетну вирізку. — Пишуть… 

— Ельф-расист полює на молодих демонів. Бережіть своїх дітей, вони можуть бути в небезпеці… — промурмотів я, пробігаючись очима по тексту. — Начальник таємної поліції лорд Ноель де Монморенсі, відомий своїми слабковираженими демонічними ознаками… 

— Це ще хто тут расист, скажи! — піддакнув Рендольф. 

— Не просувається у справі ані на крок, доки на вулицях міста відбувається беззаконня. Його прихильність до ельфів підтверджується особою його нареченої, леді Агнес Велл. Хоч офіційно про заручини поки що не було оголошено, ймовірно, це трапиться на королівському балу, який лорд де Монморенсі планує відвідати, попри все, що відбувається в столиці… Рендольфе!

— Га? 

— А про це ти їм нащо розповів?!

— Це вже не я! — вигукнув некромант. — Тобто, все інше теж не я. Але це точно не я. А ти збираєшся оголосити про заручини?