11.4

Це було… Щось.

Ліонель справді виявився дуже вправним партнером. Та й Вед… Чого і варто було очікувати від Бога кохання. В залі, яку графиня відвела під мій урок, аж повітря іскрило від напруги. І це було гарно. Справді гарно.

Якби ж тільки я могла так танцювати із Ноелем…

Від однієї думки про це щоки обпекло жаром, а серце прискорилося. Я уявила себе в його руках, кружляючи залою, дивлячись йому просто в очі, і…

Але, боюся, усе, про що я зможу думати під час нашого танцю — це як не заплутатися у власних ногах та не відтоптати хвіст чоловіку моєї мрії.

Зітхнувши, я затулила обличчя долонями.

Це точно закінчиться катастрофою…

— Катастрофа! Катастрофа! — підкаркував мені Сіріус, спостерігаючи за всім згори. Птах знову вмостився на люстру, й, здається, кігтем намагався вишкрібати з неї блискучі камінчики.

Графиня суворо зиркнула на мого фамільяра:

— Цить, нестерпний птах! Хіба ти не мусиш підтримувати свою хазяйку?

— Хотів би я, але впер-р-рше бачу таку незгр-р-рабність! І це поїде на королівський бал? Сор-р-ром і ганьба! Кр-р-раще погоджуйся на тіні!

Розізлившись, я пригрозила ворону кулаком.

— Ну почекай в мене, клептоман нещасний, от натравлю на тебе Сніжка!

— А що не так зі Сніжком? — закліпала графиня з лагідною усмішкою, — Дуже чемний собака.

Вед аж відвернувся, аби приховати усмішку. Ніхто не сумнівався у тому, що в графині навіть Сніжок сам витирає лапи. Якби тут була електроенергія, то і шерсть свою сам пилососив! 

Ліонель же враженим не здавався.

— Тіні? Оце вже ні, — фиркнув Лі, змахуючи Ведові руки зі своєї талії. — Я тут для чого соромлюся і згадую уроки Темної Пані? Щоб з насолодою потанцювати з ним, — він кивнув на бога кохання, — чи все-таки щоб бодай чомусь тебе навчити? А-ну. Спину рівненько... Рівненько, а не мов палицю проковтнула! 

— Це теж цікава поза... — промурмотів Вед. 

Лі мовчки відвісив йому запотиличник магією. 

— Агнес! Ганно, а бодай би тебе! Стань нормально, розслаб плечі і зіпрись об мене. Мені ще йти до Ноеля і вчити його правильно тримати хвіст!

— Тобі ж нема на чому показувати, — захихотів Вед. 

— Знайду, — Ліонель підтягнув мене до себе. — Все. Давай. Раз-два-три, Сіріусе, поклади виделку, раз-два-три, Сіріусе! Раз-два-три...

Дивовижно, але обурений голос Володаря Безодні спрацював як слід. З надцятої спроби я все-таки змогла повторити за ним руки, і ось — ми майже закружляли у вальсі. 

— Якщо хвіст буде плутатись під ногами — ігноруй, — підказував Ліонель, — не торкайся, бо це в поважній спільноті буде жахливий скандал. Ельфійські вуха ми теж не чіпаємо. Якщо тебе запросять на танець, який ти не знаєш, посилайся на суворі правила твого лісу...

Я все ж сподівалася, що не опинюся в ситуації, де хтось, крім Ноеля, матиме шанс запросити мене на танець. Проте, враховуючи підвищену королівську увагу, можливо мені таки доведеться скористатися порадою Володаря Безодні.

— Дякую... Я ціную вашу допомогу. Просто не хочу сісти в калюжу із цим балом. Я, звісно, здогадувалася, що щось подібне станеться, але сподівалася, що в мене буде більше часу в запасі...

— Більше часу це велика розкіш, — всміхнувся Лі. — Проте не сумуй. Ти нормально справляєшся. Багато кому важко звикати так одразу, і я теж, знаєш, не одразу став достойним претемним богом, який все знає і все вміє. Ти навчишся. Просто знадобиться дрібка часу. Дрібочка, — Ліонель показав пальцями. — А ми підстрахуємо.

❄

Загалом, уроки танців минули краще, ніж я очікувала. Ліонель був вправним та терплячим вчителем. Хоча, звісно, я почувалася трохи ніяково, враховуючи кількість свідків та єхидні коментарі Веда та Сіріуса, що, попри усі мої погрози та невдоволені погляди графині, не втрачав нагоди підколоти мене за помилки.

Я ж, на зло нестерпному фамільяру, старалася ще більше.

Вже пізніше, коли графиня, сплеснувши в долоні, заявила, що вже надто пізно, і її названу племінницю, тобто мене, зараз замучають до смерті, якщо не дозволять поїсти та відпочити, я подумала, що, можливо, він спеціально дражнив мене, щоб розізлити та придати сил для тренувань.

Після вечері та гарячої ванни, до власної кімнати я практично заповзла, незграбно звалившись на ліжко.

— Втомилася? — співчутливо спитав Ітан, прихилившись плечем до стіни.

— Ти навіть не уявляєш… — тихо простогнала я, — Усе болить. Але я не маю вибору. В мене лише кілька днів, щоб навчитися танцювати, й не осоромити Ноеля перед усім королівством та його батьком, що сильніше за власного сина ненавидить хіба що мене.

— Лорд Дормін, так? Неприємна особа… — похмуро гмикнув Ітан. Я повернула голову на бік, щоб подивитися на нього.

— Ви знайомі?

Моє питання викликало в нього веселий сміх.

— Звісно. Усі члени поважних демонічних родів знають одне одного. Щоправда, не всі можуть похвастатися близькими чи бодай не ворожими стосунками. Я ніколи не поділяв погляди старшого де Монморенсі щодо ельфів чи лорда Ноеля… Проте, на жаль, не так просто змінити століття ненависті та непорозуміння.