11.3

❄

Відколи Ноель пішов, я не знала спокою. Буквально.

Вед хотів було почати вчити мене танцям, однак графиня заявила, що сукні теж за день не шиються, й, що скоріше ми потрапимо до кравчині, то краще, тож за кілька хвилин ми вже прямували екіпажем до вже знайомого салону та жінки, що допомогла мені з гардеробом раніше.

Салон зустрів нас приємними пахощами тісточок та чаю, приготованих для відвідувачів, однак мені не вдалося ними насолодитися — мене утягнули до окремої кімнати, де помічниці головної кравчині почали знімати з мене мірки та питати про побажання щодо сукні.

В місцевій моді я, звісно, нічого не тямила, тож вирішила покластися на смак графині.

Закінчивши з мірками, мене залишили, щоб я вдягнулася, перш ніж приєднатися до графині та інших, гортаючи модний каталог. Я саме закінчувала із застібками, коли раптом почула стукіт у двері.

— Так-так, я вже майже закінчила!

Я подумала, що це повернулася одна з помічниць, однак ніхто не озвався, та й двері так і залишилися зачиненими. Я спохмурніла та напружилася.

Звісно, можливо в мене просто розвилася паранойя на фоні усього, що коїться, однак я відчула, як від поганого передчуття спиною пробіг холодний вітерець.

— Агов, там хтось є? — знову спитала я, відчуваючи себе героїнею якогось жахастика, і вперто не хотіла йти у розставлену пастку.

Не почувши відповіді, я закусила губу, і, картаючи себе за дурну цікавість, крадькома наблизилася до дверей. Там, на підлозі, просто біля них, лежав якийсь лист.

"Це ж безпечно, правда?" — подумки звернулася я до Бога, і, зробивши глибокий вдих, нахилилася, щоб підняти його. Погляд пробігся рівними рядками, виведеними чимось темно-червоним, що підозріло нагадувало кров.

"Обережніше підбирайте собі компанію, леді. Інакше пошкодуєте".

Нажахано затуливши рота долонею, я вже збиралася покликати когось, однак не встигла зробити навіть крок, як раптом лист охопило полумʼя, і той зник, не залишивши навіть попелу.

Всередині мене сколихнулась магія. Зазвичай я не відчувала її, але зараз сила вперемішку з хвилюванням забилась у підсвідомості, а потім почала шукати вихід. Руки мої зникли за чорним мереживом з Тіней. Вед пожадливо тягнувся до сили, що спопелила записку.

"Безодне, — вилаявся він, — Безодне, та що ж це таке... Жодного сліду!"

Тіні здійнялися знову.

"Нічого нема... Воно не несло в собі прокляття, це лиш магічне відлуння. Але питання, звідки у того, хто тобі це писав, твій енергетичний слід, аби до тебе звернутись!"

Я спохмурніла. Попри шок, в мене були деякі думки.

З усіх у цьому світі я контактувала тільки з одним демоном, що дуже не хотів бачити мене поруч з власним сином, і вже раніше вдавався до погроз.

— Можливо лорд Дормін знову намагається мене відлякати? — з надією спитала я. Зрештою, це лякало менше, ніж думка про те, що записку міг залишити хтось гірший. Наприклад вбивця.

Я знову згадала криваве чорнило, яким були виведені ці слова.

Чи справді це була кров? Чи, можливо, хтось просто хотів, щоб я так думала?

В нашу минулу зустріч батько Ноеля натякав, що я пошкодую, якщо не відступлюся. То, може, він вирішив наглядно продемонструвати, що не обмежиться словами?

І лист знищив, щоб не підставлятися, і щоб я не дізналася що це ніяка не кров, а звичайне чорнило...

Або, можливо, я хапалася за це пояснення, просто щоб заспокоїти себе. Бо Бог кохання здавався справді стурбованим і навіть злим.

"Я не впевнений, що це лорд Дормін, — похмуро промовив Вед, — хоча у нього є мотив, і сам він персона доволі неприємна. Він міг би намагатись завадити своєму синові... Та власне, цей огидний чоловік саме так і живе все своє життя — думає, кому б то нашкодити і завадити". 

Він витримав паузу. 

"Поки не хвилюйся. Якби це були лихі чари, що мали на меті зашкодити тобі, вони не змогли б пройти повз Тіні. Проте моя магія навіть не зреагувала на їх появу. не думаєш же ти, що хтось настільки добре чаклує, що здатен обійти самого бога?"

— Але ж ти сказав, що у відправника мав бути мій...цей... як його...енергетичний слід! — нарешті згадала я, — Хто б ще міг його взяти, як не він? Згадай, як він вчепився у мій лікоть.

Що більше ми обговорювали це, то міцнішими ставали мої підозри щодо демона. А разом із цим зростала моя злість.

Ну, гівно рогате! Я тобі покажу як Ноелю життя отруювати! Мені, як авторці, і гірші речі писали, і нічого, досі жива. Лорда Дорміна, на жаль, не можна просто заблокувати, але я щось вигадаю. І не дозволю йому усе зіпсувати!

З таким войовничим настроєм я й повернулася до маєтку графині, котру навіть подумки подеколи звала тітонькою. Причепилося!

А тоді почалися уроки танців...

Вед, наївна душа, спочатку був впевнений в тому, що зможе навчити мене дистанційно, диктуючи кроки. Потім спробував викликати живу Тінь. Зрештою, махнувши на мене рукою, він явився у своєму фізичному втіленні і притягнув за собою Лі.