РОЗДІЛ 11

Агнес

Головний недолік безсонної ночі — це ранок, що починається в обід.

Я прокинулася від наполегливого стукоту у двері та голосу тітоньки, що повідомив мені про прихід Ноеля.

Ну… Майже прокинулася. Насправді я заледве розплющила очі, й знову заплющила їх, пробурмотівши:

— Ще пʼять хвилиночок…

Не витримавши цього неподобства, Ітан теж спробував втрутитися:

— Гей, ти справді хочеш, щоб він, як справжній джентельмен, зараз кивнув на повідомлення графині, що ти досі спиш, і відповів, що навідається іншим разом?

Це спрацювало. Залишок сну наче рукою зняло.

Випроставшись у ліжку, я подивилася на двері, та відказала:

— Я зараз спущуся! — й почала збиратися.

Для початку треба було перевдягнути сукню для сну, на ту, що пасувала для зустрічі гостей. І привести до ладу гніздо на моїй голові, що ніби Сіріус звив, образившись через те, що його власне гніздо пограбували.

— І не забудь змити чорнило з носа! — нагадав привид демона, склавши руки на грудях та прихилившись спиною до стіни. І як тільки він крізь неї не провалювався?..

Погляд у дзеркало змусив мене тихенько простогнати: ніс справді був перемазаний чорнилом, ніби я намагалася закосплеїти кота на дитячій вечірці, під очима зʼявилися темні кола, та й саме обличчя здавалося припухлим зі сну… І я геть не мала часу, щоб це виправляти!

Треба буде спитати в графині, чи раптом не існує якогось заклинання для легкого макіяжу… Виключно для таких випадків!

Складно було зрозуміти як довго я проспала, проте сонце було вже доволі високо, заливаючи яскравим світлом кімнату. Сніг виблискував на дахах будівель, змушуючи мене примружитися, й пошкодувати через те, що пішла спати під самий ранок.

Змивши з носа чорнило, я повторно вмилася холодною водою, сподіваючись, що після цього матиму більш людський вигляд, та поспіхом кинулися до вітальні, де на мене вже чекав Ноель, чий хвіст нервово смикався.

О боги, як довго він вже чекає?

"Навіть не знаю, — дивлячись на кінчик Ноелевого хвостика моїми очима, прокоментував Найсвітліший Вед, — чи то це його так змії вразили, коли вийшли привітатися, а він саме у двері стукав, чи то розповідь леді Абер про те, як вона вдовою стала... Або, може, справа в королі?"

Гхм. Сподіваюсь, бодай в тому, що там король зробив, я не винна.

"Винна". 

Плакало моє одруження гіркими сльозами.

— Леді Агнес, — Ноель підвівся і вклонився мені. — Радий бачити... У вас все добре? Ви не занедужали? Бо ви довго спали, і... 

"І в тебе синій ніс. Досі", — радісно сповістив Вед.

"Зрадник Найсвітліший!" — подумки промурмотіла я, а тоді спробувала всміхнутися та зробила крок назустріч Ноелю.

— Вітаю, лорде, я перепрошую за... Очікування. Не хвилюйтеся, просто була безсонна ніч.

Я, звісно, не подумала про те, як це звучатиме, бо досі була надто сонна, й усі ресурси йшли на те, щоб не позіхнувши, мов якийсь лев.

Ноель глипнув на леді Абер, тоді перевів погляд назад на мене. 

— О. Сподіваюсь, це не через те, що вчорашня потвора так сильно налякала вас?

Від згадки про Ітана я ледь не вдавилася повітрям та почервоніла від сорому. Ну справді, не такий він вже і страшний, то я занадто емоційно відреагувала. Але не була впевнена як повідомити Ноелю про те, що привид мене більше не лякає, після того, як ми познайомилися ближче.

Хоча насправді, мабуть, треба? Навіть якщо Ітан помер мирною смертю уві сні, це була його каблучка, а Ноель, певно, досі шукав власника…

Ні, я дала обіцянку Ітану, що передам від нього звістку тій дівчині, і не можу порушити обіцянку. Раптом Ноель вирішить якось розвіяти його?

Нехай бідний хлопець хоч піде із миром, знаючи, що його останнє бажання виконали.

— Насправді я просто захопилася роботою та втратила лік часу, — ніяково промовила я.

Мені не хотілося приховувати від Ноеля такі речі, проте я не могла ризикувати, — А ви... Сподіваюся добре спали?

Ноель явно розслабився, почувши, що я лише запрацювалась. Аж хвостом з полегшенням махнув.

"Ну так, працювати з ранку до смерканку, а потім зі смерканку до втрати свідомості — його стиль", — погодився Вед. 

— Я радий, що все гаразд. Ви працювали над... — він затнувся і зиркнув на тітоньку. — Над книгою? 

Ноель виглядав винуватим.

"Це він не знає, чи можна твоє невинне хобі розкривати при леді Абер". 

— А що до мого сну, то, ну, не те щоб його було багато.

— Можна сказати і так. Схоже, в нас чимало спільного? — ніяково всміхнулася я.

Від однієї тільки думки про перо у руці, в мене болюче занив запʼясток, і я несвідомо накрила його іншою долонею. Ітан виявився гарним, проте суворим вчителем. Я стільки навіть за студентські роки не писала! І, хоча я явно просунулася у письмі за цю ніч, навряд скоро повернуся до рукопису, — Можу я запропонувати вам чаю?