10.3

❄

Ноель

Не треба бути геніальним слідчим, що розуміти: перстень з фамільною печаткою Ледвеллів міг належати лише членам родини, і єдиний, з ким міг контактувати Сіріус — це Ітан Ледвелл. 

Ну, точніше, його мертве тіло.

Мені довелось докласти зусиль, аби випадково не бовкнути про це при леді Абер та Агнес. По-перше, таємниця слідства, і зайві факти можуть завадити викриттям у майбутньому, хоч я і не збирався звинувачувати ні в чому цих двох жінок. По-друге, не хотілось їх лякати. По-третє, балакучі фамільяри — істоти доволі специфічні, і треба ще зрозуміти, що саме притягнуло Сіріуса до каблучки. Звичайне бажання ворони схопити блискучу штуку? 

З мерця?! 

Якось потім треба з’ясувати, чи була каблучка на руці у Ледвелла, чи її відкинуло деінде. 

Шкода тільки, що поверхнева магічна перевірка не дала мені нічого. Зовсім. Я намагався перевірити прикрасу Тінями, проникнути крізь її металеву оболонку і відшукати серцевину, зазвичай просочену даром господаря і залишковими чарами, з якими стикалась незадовго. 

Нічого. Вся магія, яку я зміг звідти видобути, належала роду Ледвеллів. Імовірніше за все, Ітанові, хоча відрізнити його від дідуся чи батька було не настільки легко. Чистокровні демони унаслідують від своїх предків багато ознак, в тому числі й силу, вона не така роззосереджена та унікальна, як в ельфів.

Я добре на цьому знався, бо магія — одна з причин, чому мене так ненавидів батько. Його дар мені не дістався. Не те щоб мене це дуже засмучувало, навпаки.

Не хочу бути схожим на цього чоловіка ні в чому.

Та все ж, лорд Дормін де Монморенсі, пихатий та самовпевнений, сподівався, що матиме сина-носія власної магії. Поки що не складалось. Лише я, маг Тіней, з яким він поняття не мав, що робити і як дати раду. Дуже незручно.

Ніби я спеціально старався, щоб йому нашкодити. Хоча, з батьковим-то характером, слід було старатися. 

Зрештою, вкотре атакувавши перстень, я прийшов до висновку, що сам нічого не доб’юся. Та й Лі порадив припинити займатися дурницями. Тому я, попри пізню годину, звернув до магічної лабораторії.

Наш маг-дослідник, некромант Рендольф — персона вельми захоплена роботою, тому, звісно, він знайшовся на місці. Коли я прийшов, Рендольф саме розкладав під магічним світлом чужі прядки волосся і крапав на них кров’ю, а потім спостерігав за реакцією. 

— Що це ти таке робиш? — похмуро поцікавився у Рендольфа, коли він взагалі не зреагував на моє прибуття.

— Намагаюсь відтворити токсичні властивості демонічної крові! — повідомив некромант. — Між іншим, на це мене надихнув твій мрець. Точніше, той, хто вкоротив йому віку…

— Тобто? — здивувався я. — До речі, маю прикрасу, що, ймовірніше за все, належала вбитому… Треба дослідити її, чи нема випадково додаткових магічних слідів. Її, імовірно, знали вже з… 

— Ого. Це хто ж такий прудкий був? — здивувався Рендольф. — Скажи мені, що це якась гарненька некроманточка, і я можу запросити її на побачення та поговорити на цікаві професійні теми!

— Це був паскудний ворон, і я не думаю, що він згоден ходити на побачення з тобою. Чи з кимось ще, хто позбавлений пір’я, — докинув я. — Я виявив каблучку випадково. 

— Он як. Що ж… Але якщо ти знатимеш якусь некроманточку… 

— Обов’язково, — пообіцяв я Рендольфу. 

Нікому не побажаю такого щастя, як цей надміру захоплений наукою некромант, але йому про це знати не варто. Крім того, хто я такий, аби заважати йому. 

— Скажи мені краще, що там з нашою жертвою.

— О! Це дуже цікаво, — Рендольф трохи божевільно всміхнувся, показуючи мені, що справа зовсім непроста. — Кров довкола нещасного належала тварині. Проте вона була змінена магією, джерело якої я поки шукаю. Намагалися імітувати кров самого Ледвелла. Я тобі скажу, навіть мене майже обманули, Ноелю! Можеш собі таке уявити? Проте, хех, я не з тих, хто дозволить так легко гратися з ним! Я відшукав підступ, — він потер долоню об долоню. — Зміг все-таки зрозуміти, що ж там не так. До крові тварини, підготовленої специфічним чином, додавали магію Ітана. Він сам частково знекровлений.

— Як і попередні жертви.

— Саме так. Але цього разу намагались зробити вигляд, що ось воно, місце злочину… 

— Думаєш, кров перекинули порталом? 

— Впевнений в цьому, — підтвердив некромант. — Як бачиш, все дуже і дуже заплутано. Я не можу поки що зрозуміти, якою магічною або хімічною сполукою накачували кров і якій тварині вона належить, але спробую це зробити. Проте, думаю, шукати нам потрібно ритуаліста.

Це точно не радувало. Звісно, вбивця в будь-якому разі небезпечний. Але якщо він вбиває для того, щоб скористатися невідомою нам магією, справа може набрати ще більших обертів, аніж я припускав. 

Як захистити місто і спіймати цю паскуду?..

— Що ж, дякую за інформацію. Напишеш мені звіт? 

— Звісно, — погодився Рендольф. — Все буде в кращому вигляді. А поки йди… Тобі там, до речі, лист прийшов. З королівською печаткою.