9.3

Агнес, що саме робила перший ковток чаю, раптом вдавилася та почала кашляти.

Тіні, що виросли за спиною Агнес, дбайливо поплескали її по спині. Я витріщився на фамільяра, оглянув його біле пір'я та нахабну морду і поцікавився: 

— Сіріусе, ти вмієш розмовляти? 

Фамільяр глипнув на мене оком, презирливо так, ніби натякаючи, що я задаю очевидні питання. 

— Що це був за перстень? І де він зараз, ти знаєш? 

— Розгр-р-р-абували, а мені тепер шукай!

Я був готовий заприсягтися, що Сіріус закотив очі.

Однак птах злетів зі свого місця і раптом спурхнув до дверей, де, на самому вершечку, тримаючись бозна-як, лежало щось блискуче, й, підчепивши кільце кігтем, опустив його на стіл просто поруч із чашкою чаю. Кільце було вишуканим, з великим діамантом, і геть не схожим на чоловіче. В Агнес аж очі округлилися.

— Сіріусе, та це ж не те кільце! — промовила вона, — Ти що, ще когось обікрав?!

— Ну не те то не те, — каркнув фамільяр, а тоді, підхопивши свою "здобич", перелетів на люстру, перш ніж ту в нього встигли відібрати. А тоді, ніби між іншим, зауважив: — Тут, на люстр-р-рі, до речі, ще одне висить. З печаткою.

Агнес сердито засопіла, явно не думаючи про свого фамільяра нічогісінько хорошого, я ж зацікавився тим самим кільцем з люстри з печаткою. 

— Сіріусе, — звернувся я до птаха, — чи не буде твоя ласка подати ось те, з люстри, аби ми не мусили до нього стрибати?..

Я вже зумів розгледіти прикрасу, та й не одну. Поруч бовталась довга жіноча сережка зі смарагдом. Здається, Сіріус знайшов метод незаконного збагачення і активно ним користується. 

— А що мені за це буде? — прокаркав ворон, зацікавлено позираючи на срібні гудзики на моїх рукавах.

— Сіріусе, не нахабній! Те, що ти у тілі птаха, не дає тобі права красти усе, що сяє, і не сяє також! До речі, навіщо тобі взагалі була та записка? 

— А навіщо мені шишки? — пирхнув птах, — Кожен ворон має право на таємниці!

— Хай там як, принеси кільце, будь ласка, — зітхнула вона, приклавши до лоба. Терпіння Агнес поступово закінчувалося.

Ворон заперечно каркнув. 

— Неповага! — заявив він. 

Я відкрив рот, щоб обуритися, але натомість мовив зовсім інше — і не з власної волі, а тому, що бог моїми вустами мовив: 

— Сіріусе, будь такий ласкавий, спускайся нижче і віддай мені перстень. Інакше наступного разу, коли у Сніжка буде грайливий настрій, я зроблю вигляд, що не помітив білого пір'я довкола, а Сніжок щиро хоче просто пообійматися. 

Знати не знаю, хто такий Сніжок... 

"Радій", — відповів Лі уже в мене в голові.

А от Агнес якось підозріло закашлялася. Невже знала про кого йдеться?

Головне, що це спрацювало. Пробурмотівши щось собі під клюв, ворон підхопив інше кільце лапкою, та невдовзі приземлився з ним на стіл.

Я обережно взяв каблучку з лапки ворона і придивився до неї. Прикраса тьмяно виблискувала при світлі, і печатку на ній я впізнав одразу. 

— Печатка Ледвеллів, — промурмотів я собі під ніс. 

Скоріше за все, Сіріус підхопив кільце, коли кружляв над нами у парку, спіймав момент, коли я був неуважним. Проте зараз важливішою була магія, закладена в перстень. Якщо він справді викликав привида, то сліди повинні лишитися. 

Справді, сила ледь відчутно вібрувала під пальцями, коли я торкався металевого обідка. Проте вона, здається, нічим не відрізнялась від звичного наповнення перстня. Ніби молодого Ледвелла, якщо це справді належало йому, нічого не хвилювало, і він не відчув ніяких сторонніх чарів.

Я похмуро прокрутив прикрасу в руці і спробував запустити всередину тіні. Магія піддалась легко, не зустрівши жодної перешкоди. Що б не трапилось з каблучкою, зараз вона була абсолютно чистою від стороннього впливу.

— Це речовий доказ, — зрештою промовив я, — і мені доведеться його забрати. Можливо, при більш досконалому вивченні я зможу зрозуміти, що відбулось з прикрасою і що викликало... Невідомого духа.

Ворон невдоволено каркнув, та, ображений, знову злетів на люстру. 

— Перепрошую за нього, — важко зітхнула Агнес, — Я проконтролюю, щоб усі речі повернулися до власників. Сіріус мені в цьому допоможе. Так, Сіріусе?

Птах на це тільки повернувся до дівчини хвостом, мовчки висловлюючи цим усе, що думає про магів, що порпаються у його "скарбах".

— Нестерпний птах…

— Сподіваюся, привид не повернеться? — спокійно поцікавилася графиня, — Боюся, моя кухня не витримає нового... Потойбічного прояву.

— Я накладу додатковий захист, — пообіцяв я. — Та перш ніж зайнятися цим... Чи не можна мені поглянути на зміст згаданої записки? 

Раптом там щось цікаве? Невідомо, що саме викликало появу привида, а доки я не дізнаюсь першопричину, і гарантувати, що цього більше не станеться, не в силах

— Це... Можна, — знічено промовила Агнес, не дивлячись мені в очі, — Проте, мушу попередити, в неї вельми... Пікантний зміст.