9.2

Залетівши до кімнати, я мало не зіткнувся з фамільяром. Сіріус бив крилами в повітрі, перелякано каркаючи, і мені довелось прикривати очі, аби не втратити їх у нерівному змаганні.

— Геть! — шикнув я на птаха, а коли він злетів вгору, на люстру, нарешті зміг побачити Агнес. 

Вона сиділа на підлозі, важко дихаючи, поки леді Абер заспокійливо обіймала її за плечі. Погляд дівчини був сповнений шоку та розгубленості. Її нижня губа перелякано тремтіла. Навколо неї був гармидер: вибух зламав майже всі кухонні дверцята, позбивавши з полиць мішечки та скляночки, де-не-де на полу та інших поверхнях лежали гострі скалки від скляного та порцелянового посуду. В кутку я помітив знайому шишку з букета, однак, загалом, вона не здавалася пораненою.

Тіні довкола мене сколихнулися, вийшли за межі, вдарили в повітря і осіли знову. Я ледь встиг стримати магію, що рвалась заявити про себе, знайти ворога. Натомість випалив: 

— Леді Абер, Агнес... Я відчув, що відбувається щось погане. Що трапилось? Що з вами? 

Магія знову збурилася, але нарешті прийшов голос Ліонеля. Він звучав ніби здалеку, нагадував плюскіт хвиль.

"Вона в порядку. Заспокойся..."

— Я... не впевнена. Він з'явився нізвідки, — на мить Агнес заплющила очі та зробила повільний глибокий вдих, намагаючись заспокоїтися, а тоді промовила: — Здається я бачила демона. Тут, на кухні.

Леди Амбер спохмурніла, проте ніяк не прокоментувала слова племінниці. Натомість допомогла їй підвестися, а тоді крутнулася у мій бік:

— Пропоную перенести розмову до іншої кімнати. Вам, юначе, знадобиться протиотрута, — вона виразно поглянула на мою руку, яку я вже майже не відчував, — А моїй племінниці не завадить заспокійливий чай. І ще комусь доведеться прибрати цей безлад.

Клацнувши пальцями, леді Амбер змусила тіні ожити, збираючи скалки та повертаючи усе, що вціліло, на свої місця, й підштовхнула нас з Агнес до дверей, що вели до вітальні.

— Сідайте. Чесне слово, юначе, не обов'язково було псувати мої двері, — похитала головою вона, перебираючи склянки у шафі, а тоді, знайшовши бажане, відкоркувала одну з них, та сунула мені у вцілілу руку.

Я вражено спостерігав за тим, як леді Абер, не приховуючи нічого, користується магією Тіней. Хоча й я себе розкрив, але скільки ж багато в цій жінці сміливості! Маріетт дивувала мене все більше і більше.

Проте найголовніше зараз було те, що сказала Агнес.

— Демона? На кухні? Як він виглядав? — я спробував дістати з кишені нотатник і скривився, відчувши, як прострілило в лікті. Все ж, спробував проігнорувати біль.

Леді Абер дуже виразно зиркнула на мене і поцокала нігтем по склянці в моїй руці.

— Це пити?.. — приречено поцікавився я. — Можливо, я б зараз вислухав Агнес, а потім...

— Юначе, — суворо промовила вона, — ще трохи, і ви будете допитувати хіба що власні марення. Не будьте дитиною. І не змушуйте мою племінницю хвилюватися ще більше. А я поки піду, заварю чаю... Нам усім.

Зрештою леді Абер повернулася до кухні, а я... Вирішив не випробовувати долю, й, примружившись, одним ковтком випив гірке зілля, відчуваючи, як холод поступово відступає, а до руки повертається чутливість.

— Я не впевнена, — зрештою зізналася Агнес, обіймаючи себе за плечі, —   Він зʼявився лише на мить, ніби нізвідки. Весь блакитний, з двома закрученими рогами та... — вона зітхнула, ніби сама не вірила у те, що збиралася сказати, й випалила: — Він світився. Я злякалася, і, здається, спричинила вибух. Мені шкода, що я усіх сполохала, і що ви постраждали... — її винуватий погляд ковзнув до двох червоних цяток на моїй руці, — Як ваша рука?

— Рука в повному порядку, — запевнив я Агнес, хоча зілля діяло нешвидко, а зараз ще й неприємно пекло, ніби якась потвора вгризалась в мій зап'ясток. — Закручений, з рогами, світився... Синій... Агнес, можливо, ти... Ви помітили, він часом не був напівпрозорим? 

Важливо було зрозуміти, що це за дух. Хтось зі світу живих чи мертвих? Сподіваюсь, бодай не прадемон! Ще тільки їх не вистачало.

— Можливо, я... Якщо чесно, не дуже придивлялася, — вона присоромлено відвела погляд та зізналася: — Я саме закінчила прибирати гніздо, в яке Сіріус натягав різного... "скарбу", повернулася до дверей, і... Я геть не очікувала чогось такого. Хай там як, після вибуху він зник, і більше не зʼявлявся.

Моя рука нарешті стала почуватися нормально — настільки, що я спокійно крутив нею і не відчував цього огидного прострілюючого болю, а холод сховався в кінчиках пальців, — і я рішуче підвівся. 

— Агнес, я можу попросити показати мені це гніздо? Можливо, такий викид був реакцією на контакт з якимось особливим зачарованим предметом?

Вона зашарілася, ніби згадала про щось непристойне, та підвелася.

— Звісно, проте... Боюся саме гніздо, та його вміст зараз розкиданий по кухні. Воно було на найвищій шафі, там... Переважно були гілочки та шишки, кілька монет, чужа записка та чоловіче кільце з печаткою... Гадки не маю, де Сіріус його взяв, але його треба повернути власникові, і... Чесне слово, я збиралася звернутися до те... вас із цим проханням при наступній зустрічі, але не очікувала, що це станеться так скоро...

— А на що з цього відбулась така... Гостра реакція? — я не просто зацікавився, а й захвилювався. Магія — специфічна і небезпечна річ, здатна діяти дуже несподівано і непередбачувано.