РОЗДІЛ 9

Ноель

Відвідини Агнес трохи заспокоїли мене. По-перше, я переконався, що, попри всі свої помилки, поки що вмудрився не образити наречену. По-друге, вона була ціла-здорова, уже добре, враховуючи все, що коїться в місті. І, по-третє… Я ніяк не міг відігнати геть відчуття ейфорії, що буквально підкидало мене у повітря.

На вулиці вже стемнішало, тож я не поспішав йти. Спинившись неподалік від будинку леді Абер, сперся плечем об ліхтарний стовп і закрутив довкола вихором Тіні. Вони ховались в напівтемряві, пригасили сяяння у мене над головою та повільно сунули дорогами столиці, снуючи свою магічну павутину майже без мого відома. Я не намагався стримати магію, що тривожно винюхувала будь-якого ворога неподалік. 

Зараз це не завадить. Раптом мені вдасться щось дізнатися? Хоча я давно виріс з віку, коли вірив у святкове диво і вбивцю, що цілком випадково впаде в магічну павутину і з неї вилетить безпосередньо до в’язниці.

Прямим, так би мовити, курсом. 

“Дарма ти не віриш в чудеса… Хіба знайомство з Агнес — це не чудо? Здається, ти ще зовсім нещодавно геть не хотів одружуватися”.

Я гмикнув. 

— Це, звісно, чудо, але ж ви якось цьому посприяли? — вигнув брови я. — Не могло ж мені просто так пощастити.

“Мене вражає твій скептицизм, Ноелю!”

— З моєю роботою… — я важко зітхнув. — Добре, що Агнес не надто розпитувала про справу, інакше це могло б погано скінчитися. 

“Недобре мати таємниці від власної нареченої… — почав було Лі, але вчасно схаменувся. — Хоча, звісно, їй геть не варто зацікавлюватись магічною стороною питання. Агнес ельфійка, зникають демони, але мені це все не подобається. Дуже сильно”.

Я кивнув, не знаючи, що й додати. Поки що ельфів серед жертв не було, і я сподівався, що їх і не буде, як і нових демонів, але ж вбивця діє. Він зухвалий, активний і вмудрився здолати Ітана Ледвелла. На відміну від, наприклад, загиблої служниці, Ітан — доволі сильний маг, досвідчений. Якщо до нього змогли підібратися так близько, це означає, що він мав справу з дуже могутнім супротивником.

Або з тим, кого добре знав, довіряв і підставився, сам не тямлячи, що йде у пастку. 

Від цієї думки стало холодніше, ніж від морозу, що дедалі посилювався на вулиці. Я виразно подивився на будинок леді Абер, а тоді звів руки. Думаю, зараз треба добряче почаклувати. 

Звісно, Маріетт Абер наклала на будинок захисні чари, тут навіть сумніватися не варто. Вони щільним шаром охоплювали стіни, світились на шибках, звисали з дверей, готові кусатися, варто комусь злому підібратись ближче. Проте я пустив свій дар по землі, аби магія всоталась в грунт і зловила зловмисника за п’яти, варто йому лишень опинитись надто близько від місця.

Плетиво чарів майже не зустрічало перепон. Я намагався діяти обережно, але не думав, що леді Абер дозволить так легко втручатись в її захисне плетиво. Чи воно було таким ненадійним? 

Або, подумав я раптом, у нас просто дуже сумісна магія. Але ж не може такого бути, щоб Маріетт, ця самовпевнена леді, що завжди і з будь-якого приводу має свою думку, служила Володареві Безодні? 

“От і маєш, — Лі розвеселився, — я що, непридатний для того, аби бути покровителем для юної леді?”

Не назвав би я леді Абер юною. 

“Вона такою була, хай як тобі не хочеться в це вірити, — нагадав Ліонель. — Юною та прекрасною, а ще вміла влізати в усі неприємності підряд. Я не відмовляюсь від своїх варлоків просто через те, що вони трішки змінилися. І треба ж наглядати за твоєю нареченою, правда? Ти не можеш думати, що єдиний володієш силою Тіней у всьому вашому безмежному сві…”

Ліонель раптом змовк. Його веселий, спокійний голос, що завжди додавав мені впевненості в собі, обірвався на півслові. 

— Лі? — спробував я гукнути бога, відчуваючи, як всередині закручується по спіралі хвилювання. — Що трапилося? 

Затріщали на кінчиках пальців чари. Моя магія все ще була мені доступна, проте відчувалось, що вона ось-ось вийде з-під контролю. Щось відбувалося. 

Наступною зреагувала павутина. Хвилювання пройшло по ній, наче брижі по воді. Спочатку відчуття були такі, ніби хтось впустив на поверхню маленький камінчик, незначне коливання, яке не варте того, щоб хвилюватися.

Потім пройшла друга хвиля, така, що добиває аж до колін, підіймаючись з моря магії.

Третя, сповнена первісного жаху, нечутного крику і болю, накрила мене з головою. 

В цей же момент в вікні леді Абер спалахнуло і одразу ж згасло яскраве, надприродне світло. Павутина заколивалась знову і впала, перетворившись на зрешечені клапті.

Я більше не чекав ані секунди, миттю кинувся до дверей. Що б там не сталося, це точно не щось добре.

Кілька разів дорогою я гукнув Ліонеля, проте бог мовчав. Магія збоїла. Чарозмії, що оточували двері леді Абер, маскуючись під декор, ожили та спробували вкусити мене.

Одну я обвив хвостом та відкинув геть, другу просто відігнав закляттям. Третя вмудрилась вкусити мене за зап’ясток, і від пальців до ліктя руку прошило холодом, але і його я проігнорував. Потім розбиратимусь, це не смертельно.