8.4

Ноель витримав коротку паузу. Потім кахикнув і промовив:

— Власне, щодо вашого питання та всього, що відбулось... Я не відповів раніше, — він потер перенісся. — На жаль, спіймати вбивцю не вдалося. Ми ведемо активне розслідування і повідомили вже рідню загиблого, проте це... Вимагатиме часу. 

Він зітхнув.

— Метью розповів мені про мого батька, до речі. Я хотів би попросити пробачення за його вчинок. Він завжди був нестриманим, лютим і... Абсолютно нестерпним.

Ми пройшли на кухню, і я запросила Ноеля за невеличкий стіл, поки сама рилася у шафах, збираючи інгредієнти та посуд для приготування гарячого шоколаду. Шоколад, молоко, цукор та спеції...

Розклавши усе перед собою біля магічної плити, якою графиня навчила мене користуватися ще вчора, я озирнулася та спокійно подивилася на нього.

— О, лорде, ви не мусите перепрошувати, адже аж ніяк не винні у його вчинках чи поведінці. До того ж, тітонька з'явилася саме вчасно. Гадаю, цю зустріч він надовго запам'ятає.

"Особливо цю твою фразу про колиску та онуків", — пирхнув Вед.

Проігнорувавши слова бога, я почала возитися із шоколадом, нарізати тонкими смужками, щоб трохи зайняти руки, й зізналася:

— Насправді, це мені слід просити вибачення. Я... Боюся додала незручностей вашому помічнику сьогодні.

Сподіваюся бідному демону не дісталося через мене на горіхи.

Шоколад із молоком відправився у сотейник, просто на плиту. Додаючи спеції, я не припиняла помішувати його, відчуваючи, як повітря наповнюється солодкими пахощами.

— Мій бідолашний помічник звик до куди страшніших викликів. Хоча я сподіваюся, що ви, Агнес, більше не кидатимете такі виклики ні мені, ні йому... Задля вашої ж безпеки! Все-таки, вбивця небезпечний. Дуже небезпечний.

— Я... Постараюся, лорде. Звісно, я не шукатиму пригод навмисне. Втім, не можу пообіцяти, що не втручатимуся, якщо хтось потребуватиме моєї допомоги.

Я припускала, що йому може не сподобатися ця відповідь, та принаймні була чесною.

Нарешті, шоколад був готовий. Усе, що мені залишалося, це перелити його у порцелянові чашки, й поставити одну біля себе, а іншу — перед Ноелем.

— Ось, я... Не впевнена чи він саме такий, яким ви його уявляли, але сподіваюся, що вам сподобається.

У відповідь на слова про допомогу Ноель лише важко зітхнув. Шоколад він прийняв з вдячністю і, зробивши перший ковток, розселився у щасливій усмішці.

— Це просто неймовірно смачно!

Якийсь час Ноель насолоджувався напоєм. Але він уже поглядав на вікно, і було зрозуміло, що чоловікові пора додому.

"Ще й дуже. Так пізно з лордом наодинці... Компрометуєш себе!"

Сіріус заперечливо каркнув, позираючи на мене з найвищої кухонної шафи.

"От бачиш! Нічого ми не наодинці, мій фамільяр пильнує, і взагалі... Ти сам його китичку пропонував погладити!"

— Я... Дуже рада, що вам сподобалося. Якщо забажаєте, я можу пригостити вас знову...

Ноель вже збирався було відповісти, як раптом до кухні увійшла графиня. Виразно поглянувши спочатку на Ноеля, а тоді на гарячий шоколад у його руках, вона вигнула свою тонку брову та прокоментувала:

— Лорде де Монморенсі? Бачу ви вирішили не гаяти часу...

Ноель зашарівся так густо, що став навіть більше схожим на свого батька.

— Леді Абер, — він скочив на ноги. — Яка приємність бачити вас. Хотів би подякувати за... Альтернативне використання засобів захисту від сонця і дощу.

Графиня гмикнула, й раптом посміхнулася.

— Завжди будь ласка. Ваш батько, лорде, вже давно просить моєї парасольки. Рада, що нарешті випала нагода нею скористатися.

А я яка рада! От тільки уся романтичність атмосфери миттю випарувалася, змусивши мене сумно зітхнути.

— Сподіваюсь, мій батько не навідається до вас, проте, якщо ви забажаєте вдарити його ще раз, я буду тільки радий, — зітхнув Ноель. 

Він пом'явся ще трохи, а тоді зазначив:

— Боюся, я змушений йти. Леді, був радий вас бачити, — він вклонився Маріетт. — Агнес... Це був чудовий день. Попри все.

— Так, дякую... Ноелю, — я вперше назвала його просто на імʼя, без титулів, і підвелася, — Дозвольте проводити вас до дверей?

Коли він застібнув плащ біля вхідних дверей, я закусила губу, невпевнено завмерши біля нього, й раптом від погляду його глибоких синіх очей моє серце забилося швидко-швидко.

— Будь ласка, будьте обережні, — тихо промовила я, — І не турбуйтеся щодо батька. Знадобиться щось більше за одного впертого демона, щоб мене відлякати.

— Буду. І мій батько нам не завадить.

Ноель на мить завмер, потім вклонився, взяв мене за руку і ніжно притулив вуста до моїх пальців. Потім відступив, ще раз вклонився і вислизнув в темряву. Слідом за ним повилися Тіні.

Я ще трохи постояла там, дивлячись на зачинені двері та притуливши долоні до розпашілих щік.