РОЗДІЛ 8

Ноель

Приїхавши на роботу, я зазирнув до некроманта, дізнався, що висновків ще нема, і зачинився у своєму кабінеті, аби проаналізувати, що ж сталось з Ітаном Ледвеллом. Зачіпок майже не було, окрім порталу. Хто володіє такою сильною магією? На місці злочину не знайшлось особливої сили, все затер дар Ітана і мій власний. 

Навіть бог мовчав, явно зайнятий чимось іншим. 

На жаль, півгодини міркувань не привели ні до чого. Я випав з трансу, аж коли у двері постукали, і до кабінету зазирнув Метью, мій помічник. І, судячи з його стривоженого виразу обличчя, з супроводом Агнес все не так гладко, як мені б хотілось. 

— Лорде Ноелю... — він схилив голову, а тоді виструнчився, стиснув кулаки й похмуро промовив: — Леді Агнес успішно дісталася дому графині. Проте виникли деякі проблеми. Поки ми їхали в екіпажі, виник певний... Інцидент.

Піймавши мій напружений погляд, він продовжив:

— Леді Агнес помітила... Дещо. І, боюся, ми обидва зробили хибні висновки.

— Детальніше, — похмуро звелів я. — Я так розумію, леді Агнес не постраждала, тоді з якими проблемами ви зіткнулися? 

Фантазія у мене, як у голови таємної поліції, була хороша, і я миттю вигадав сотню можливих неприємностей, одна гірша за іншу.

Демон тихо зітхнув, його хвіст нервово пересмикнувся, і він продовжив:

— Леді Агнес побачила, як один ельф тягне на собі тіло іншого. Той не рухався, і його одяг був весь просякнутий червоною рідиною... Вона наполягала, щоб я втрутився, й, у ході перевірки, було встановлено, що інший ельф живий, але дещо... перебрав із вином. Тим часом найманий екіпаж встиг поїхати, тож решту шляху нам довелося подолати пішки. І, коли ми вже майже дісталися дому графині, зʼявився ваш батько.

На початку цього опису я сердився, потім — мало не розсміявся, здивований всім, що трапилось, та насамкінець стрімко спохмурнів. 

Батько — це недобре. Я абсолютно переконаний, що добра від нього чекати не варто. Нащо йому знадобилась Агнес? 

— Мій батько... Я хочу почути подробиці стосовно його втручання.

— Він... Наполягав на розмові з леді Агнес, — визнав Метью, явно обурений тим, про що мусив тепер доповідати, — Наодинці. Навіть коли я сказав, що мушу виконати ваше доручення. Леді Агнес явно цьому не зраділа, проте ви знаєте, яким буває лорд Дормін. Я удав, що виконав його розпорядження, проте таємно лишався неподалік, та чув кожне слово... — зрештою він переповів спробу батька підкупити та залякати молоду ельфійку, й усе, що та йому відповіла.

Коли Метью згадав про появу графині з парасолькою й процитував останню репліку леді Агнес про колиску та онуків, я ледь не вдавився повітрям.

Коли доповідь скінчилась, я вилаявся, навіть не надто соромлячись свого помічника. Батько у своєму клятому стилі! Ніколи не соромиться робити жахливі пропозиції. 

— Що ж, я зрозумів, — кивнув я. — Добре, що ти спостерігав за всім, що відбувається... І леді Абер заслуговує на мою велику вдячність. Думаю, я зараз навідаюсь до батька... Гадаю, він вже вдома. Зализує парасолькові рани. 

"Треба було ту парасольку отруїти... — мрійливо промовив Лі у мене в голові. — От добре було б!"

Так, батько абсолютно точно заслуговував на будь-які заходи, що шкодять його здоров’ю. Я б зараз не відмовився сам взяти парасольку до рук і розповісти лордові де Монморенсі, чому він поводиться, мов справжній… 

“Козел. З ознаками єдинорога”.

— Чому з ознаками?.. 

“А в нього ріг проріс нещодавно, після парасольки”.

Що ж, це цікаво і точно заслуговує, аби на це подивитися. Не можу сказати, що я радо збирався до батька, але абсолютно точно хотів побачити, якої шкоди йому нанесла леді Абер.

❄

…Двері батькового дому мені відчинила служниця. Вона одразу зрозуміла, до кого я прийшов, тому провела без зайвих заперечень і залишила під дверима батькового кабінету. Навіть не запропонувала нічого. Батькові слуги частенько повторювали за власним господарем, ставлячись до мене з підкресленою байдужістю. Якби я був трохи молодшим, навіть ображався б, але зараз і голови не повернув. Нехай собі. 

Батько стояв обличчям до вікна, спиною до мене. 

— Не чекав, що ти наважишся прийти сюди, Ноелю, — сухо промовив він, — так скоро. Невже ти нарешті обдумав пропозицію стосовно своєї нареченої та збираєшся відмовитись від божевільного задуму брати заміж ельфійку, вбиваючи залишки демонічної крові нашого роду? 

— Не чоловікові, що взяв за дружину жінку ельфійсько-людської крові, навчати мене, з ким йти до шлюбу, а з ким ні, — холодно зронив я. — До мене дійшла новина, що ти, батьку, пропонував гроші Агнес, аби вона покинула мене. 

— Що за дурниця? 

— Це ти поясни мені, що за дурниця, — процідив я. — Тому що я не очікував на такий ниций вчинок з твого боку. Мені здавалось, ти бодай пам’ятаєш, що таке честь.

— Не тобі навчати мене честі!

— Я не вимагатиму офіційних вибачень перед Агнес, бо не сумніваюсь, що ти зробиш лише гірше, — я похитав головою, — але не як твій син, а як голова таємної поліції натякаю, що краще не повторювати подібні спроби. Інакше я докладу всіх зусиль, аби створити для вельмишановного лорда Дорміна де Монморенсі проблеми.