7.2

Я завищала, вчепившись у стіну. Ще тільки мертв'яків мені не вистачало!

Помічник Ноеля, звісно,  одразу зреагував, вилаявшись, й пробубонівши щось про проблемних ельфійок, через котрих його неодмінно звільнять, а тоді повернувся до ельфа та того, кого я ще мить тому вважала мертвим.

Той виявився іншим ельфом, що, хитаючись, намагався обтрусити скривавлену сорочку від снігу, а тоді пробурмотів:

— Ну чого в сніг одразу? Подумаєш, трохи перепив...

Усвідомивши, що щойно сталося величезне непорозуміння, я зойкнула, й впіймала на собі похмурий погляд демона.

Вед, тим часом, ледь живіт собі від сміху не порвав, явно насолоджуючись шоу-програмою.

— То ви... Не мертвий? — розгублено спитала я.

Той перезирнувся з другом, якого я сприйняла за вбивцю, й витріщився на мене так, ніби я щойно спитала його про леді Гагу, а тоді вони обидва теж зареготали.

— Ви що, вирішили, що я його вколошкав? — ельф, той що більш твердо стояв на ногах, хихотів так, що в нього аж сльози виступили. Інший теж ледь не рохкав від сміху, а я... Образилася.

— А що я могла подумати? — рясно почервонівши від сорому, спитала я, — У вас уся сорочка у крові! І ви висіли на ньому без свідомості!

— Це? — спитало "тіло", оглядаючи себе, — Та це я просто вино розлив...

"Вітаю, детективе Велл, ваш перший провал офіційно зареєстровано в системі Насміши Бога", — уїдливо прокоментував Вед. 

Я чомусь подумала, що цей божественний паразит все знав.

"Звісно, я знав. І я не паразит, я симбіот".

Помічник на це тільки важко зітхнув, та, відпустивши двох п'яниць гуляти вулицею, взяв мене під руку та потягнув у бік дороги, де ми залишили екіпаж... Котрий нас, звісно, не дочекався.

— Схоже він поїхав, — невинно всміхнулася я, намагаючись розрядити обстановку, та мені не вдалося. В очах помічника було явне бажання вбивати.

— Та нічого, звідси, насправді, недалеко... — зробила ще одну спробу я, — І погода гарна.

Не витримавши, помічник зупинився.

— Леді Велл, ви усвідомлюєте, що самовільно залишили екіпаж, коли містом гуляє справжній вбивця? Я не буду казати, як це могло вплинути на мою кар'єру, — з натиском мовив він, — Але ви могли постраждати. І це геть не смішно.

Я вмить похнюпилася, винувато опустивши голову, а тоді ледь чутно промовила:

— Вибачте. Я нічого такого не хотіла, правда. Мені просто подумалося, що, якщо буду з вами під час арешту, вас не сваритимуть за те, що ви залишили мене в кареті.

Це, звісно, була не зовсім правда, але демону про це знати не обов'язково.

Він кинув на мене ще один похмурий погляд, геть не вражений турботою про себе-рогатого, а тоді зітхнув, ніби змирившись зі своєю тяжкою долею.

— Гаразд, ходімо, леді Велл, час повернути вас додому.

"Гадаю, він не повірив..." — зітхнув Вед, коли побачив, як у помічника в очах запалали два вбивчі вогники. 

Здається, я почула невдоволене буркотіння стосовно не надто підходящих леді для такого вельмишановного лорда, як Ноель, з настільки небезпечною роботою. 

"Насвари його, — порадив Вед, — він сумнівається у моїй компетентності як бога кохання!"

"Не буду, він і без того натерпівся. Ти, взагалі-то, міг і попередити, що "тіло" ніяке не мертве. Я там ледь не посивіла", — з докором мовила я.

"Мені було цікаво дізнатися, як далеко зайде моя талановита самовпевнена варлочка".

"Я не самовпевнена, просто допитлива!" — подумки виправила я його.

"Та не турбуйся, в тобі все те, що мені подобається".

Вед раптом зойкнув. Сподіваюсь, це його Лі штурхнув. 

"Так, це був я. Агнес, не втікай більше з карети, будь ласка. Справа дуже нечиста".

Скориставшись тишею, що повисла між мною та похмурим демоном, й запитала:

"Ти не знаєш як там Ноель? З ним усе гаразд?"

"З Ноелем все добре, наскільки це може бути, не хвилюйся. Він, звісно, засмучений, але зараз працює", — втішив мене Ліонель.

"Я... Постараюся не дурити, —  пообіцяла я, гадки не маючи чи справді це було востаннє. Зрештою, я не очікувала від себе подібних поривів, — А ти випадково не знаєш що тут відбувається? Це тіло ніби з неба звалилося".

"В якомусь сенсі… Застосували портальну магію", — коротко пояснив  Вед. 

Лі за хвильку додав: 

"Притому потужну і доволі рідкісну. Зорієнтовану на силу Ноеля. Тому, Агнес, будь дуже обережна. Це хтось, хто знайомий з Ноелем і міг взяти зразки".

Ці новини геть не радували. Проте й не змусили  збунтуватися та вимагати Веда відправити мене назад, забувши усе це, як нічне жахіття.

Мабуть, то все моя дурна любов до детективів винувата, бо небезпека лякала, але й трохи... Збуджувала.