6.2

Усвідомлення, що загиблого буквально скинули мені під ноги, неприємно опалило свідомість. Це недобре. Дуже недобре. Злочинець не просто вбиває, він хоче, аби нам стало про це відомо. Просто так голові таємної поліції ніхто мерців не підкидає. 

З чим ми маємо справу, з зухвалим маніяком, який прагне всім продемонструвати свою темну, гнилу силу, те, наскільки багато має влади над довколишнім світом, чи навпаки, з розумним злочинцем, який гра дуже тонко і переслідує особливу, невідому мені мету? 

Гіпотези роїлися в голові, відмовляючись складатись у спільну картину. Я сподівався, що одного разу все-таки зможу скласти всі деталі воєдино, але поки шансів мало.

Треба більше інформації.

Помічники повернулися, ясна річ, з порожніми руками. Магія лишилась абсолютно недоторканою. Тепер ми стали вдвічі старанніше вивчати всі сліди довкола, зібрали рештки чарів у спеціальні резервуари, аби потім дослідити ретельніше. 

Вбивство було схожим на усі попередні. Бідолашному випустили кров, перед цим, імовірно, ввели заборонену речовину. Я надягнув рукавички, підняв відросле волосся демона і побачив на його шиї маленький синець з темною цяткою в центрі.

От і слід ін’єкції. 

— Тіло потрібно доставити Рендольфу, — згадав я нашого некроманта-паталогоанатома. 

Специфічна персона, проте, якщо мова йде про дослідження мерців, у нього просто нема рівних. Якщо вже Рендольф не зможе знайти жодні знаки, то це більше нікому не вдасться. Сподіваюсь, він достатньо налаштований на роботу, аби зайнятись цим вже сьогодні. 

— Лорде Ноелю, можливо, варто зібрати сніг довкола? — поцікавився Івар. — Перевіримо кров…

— Але ж її достатньо і на загиблому, — зітхнув другий з помічників, Максимільян. — Я думаю, лорду Рендольфу вистачить цього для аналізів і всякого такого.

— Вистачить, — кивнув Івар, — але що, як частина цієї крові належить комусь іншому? Або взагалі бутафорська? 

— Чому ти вважаєш, що вона може бути такою? — насторожився я. — У нас же є жертва.

— Так, але ми не знаємо, коли жертву вбито. Можливо, ось це все, — Івар обвів рукою місце злочину, — не натекло з рани зараз? Створювали антураж або намагались заплутати слідство? Крім того, якщо це чужа кров… 

— То це може означати, що справжню використали для чогось іншого, — згадавши про більшість лиховісних ритуалів, що основувались саме на крові, підтвердив я. — Так, Іваре, дуже слушна думка. Ти молодець.

Зрештою, ми зібрали увесь заляпаний сніг, який змогли. Перевірили, чи не загубив ніхто речей, але нічого знайти не вдалося. Місце злочину поступово очистилось. 

Я наклав захисне закляття, аби сюди ніхто не міг наближатися, але розумів, що ми забрали з цих кущів все, що могли. 

Хвилювання та жар, що завжди супроводжували мене під час розслідувань, вже починали поступатися місцем суму. Намагаючись не згадувати про найнеприємніший етап роботи, я спочатку потягнувся думками до Агнес. Сподіваюсь, з нею все в порядку, і вона нормально добереться додому. Якщо вбивця орієнтувався на мене при побудові порталу, він може звернути увагу і на Агнес, а я не повинен дозволити їй постраждати через все, що тут відбувається! 

“Не здумай звинувачувати себе бодай у цьому, — обірвав Лі потік моїх думок. — Агнес зараз у безпеці. Я в цьому точно впевнений”.

Хіба бог може стежити за людьми, які не є його варлоками? Тобто, за ельфами, але раса тут не має великого значення. 

“Якщо дуже треба, то можуть. Тіні мої доволі прудкі, щоб знаходити усіх, кого потрібно. Хоча я радий, що ти переживаєш за Агнес. Вона запала тобі в душу?” 

Агнес була дуже приємною дівчиною, але зараз стосунки не на часі. Не тоді, коли таке трапляється. 

“У тебе постійно щось траплятиметься! Ти ж голова таємної поліції, Ноелю”.

Так, але не серійник же! А якщо він зачепить Агнес або… Вже спрямував удар по ній? Я поки не перевірив біографію дівчини детально, але якщо це хтось з радикально налаштованих ельфів, що ненавидять демонів, то вони можуть вчепитися уже в те, що вона обрала собі демона до пари. 

“Я тобі собаку подарую. Самоїда. Щоб ти зрозумів, кого намагаєшся імітувати!”

Я зітхнув і припинив суперечку. Ліонель правий, панічні думки не допоможуть мені ні в чому. Тільки зроблять гірше. Якщо я зараз піддамся і дозволю закрутити собі голову, де гарантії, що не піду хибним слідом? В такому стані найпростіше схопитися за неправильну нитку. 

Треба взяти себе в руки. І… 

Так, я добре усвідомлював, що попереду була найстрашніша частина моєї роботи. Найгірша та найважча. Та, якої уникали будь-які слідчі, а помічники завжди розбігалися в різні боки й відчайдушно намагались удати, що їх не існує.

Ні, це не якась брудна робота, не щось небезпечне. Просто це завжди дуже боляче.

Потрібно повідомити сім’ю Ледвеллів про те, що їх надії марні, і демон більше ніколи не повернеться додому.