РОЗДІЛ 6

Ноель

В одну мить я лише намагався загальмувати, аби не гепнутися на землю, чіплявся хвостом за кущ, а в другий – уже стояв, мов вкопаний, і дивився на закривавленого демона, наполовину прихованого за рослинністю, наполовину засипаного снігом.

Це був онук лорда Ледвелла. І навряд чи йому вдасться допомогти, бо я не відчував ані краплинки енергії життя, якою мало б віяти від молодого сильного демона. 

— Претемний боже… — прошепотів я. 

“Ноелю, ми не згадуємо мене при свідках”.

Свідках? Яких свідках? Я вмить згадав, що Агнес тут, зі мною, стоїть поруч і дивиться в напрямку тих же кущів, а тоді, розгубившись, крутнувся, став між загиблим та Агнес і міцно стиснув її плечі, підтягуючи до себе, аби дівчина не бачила жахливих подробиць.

— Леді, не варто туди дивитися. 

— Він мертвий? — хрипко спитала вона, хоча, ймовірно, вже здогадувалася, якою буде відповідь. Ніхто не здатен вижити, втративши стільки крові. Навіть якщо це не людина.

— Так, — похмуро відповів я. — Мертвий. Деякий час тому ми отримали повідомлення про його зникнення... Агнес, — від переживань я навіть забув, що маю величати її "леді", — я мушу зайнятися зараз справою. Боюсь, нашу прогулянку доведеться перервати.

Глитнувши, Агнес кивнула. Її серце билося так гучно, що я відчував його крізь одяг. Безперечно, те, що вона побачила, шокувало її. Однак, як на леді, що не має відношення до моєї роботи, Агнес непогано трималася. Зрештою, враховуючи те, що сталося, я був готовий до істерики чи втрати свідомості.

— Звісно, я розумію, це... Жахливо. Сподіваюся ви знайдете того, хто це зробив.

Вона ще якусь мить помовчала, а тоді спитала:

— Як гадаєте, вбивця встиг далеко піти? Можливо сліди ще не приховані снігом…

— Я зараз все огляну і викличу своїх людей, — кивнув я. — Зачекайте... Прокляття! Я боюсь лишати вас саму. Одну секунду. 

Я підняв руку, і довкола пальців заіскрилась магія виклику.

— Сюди прибудуть мої помічники. Один з них супроводить вас додому.

Агнес тільки розгублено кивнула, нервово стискаючи хутро плаща, й мимоволі кидаючи погляд у бік кущів, ніби борючись із собою. На щастя, вона не почала сперечатися, вимагати лишатися із нею чи особисто супроводжувати її. Це значно спростило мою роботу.

Помічники з’явилися доволі скоро. За цей час я вже встиг поверхнево оглянути місце злочину. Нічого, крім крові. Ані слідів, ані поламаних гілок...

Зате в повітрі пахло порталом.

Хтось скинув труп просто мені під ноги.

Одного зі своїх помічників, Метью, я підізвав до себе жестом і сказав:

— Супроводиш леді Агнес додому. Переконаєшся, що вона дісталась куди слід, передаси в руки тітоньки. Якщо леді Абер не буде на місці, ви її дочекаєтесь.

Помічник кивнув. Та, перш ніж піти із ним, досі бліда, Агнес присіла у реверансі та тихо промовила:

— Бережіть себе, лорде.

Здавалося, вона хотіла додати щось ще, проте стрималася, й рушила за Метью у бік екіпажу.

Я провів леді Велл засмученим поглядом, не надто ховаючи свої почуття. Вперше за довгий час мені вдалось пізнати насолоду простого спілкування з особою протилежної статі, навіть ідея короля щодо одруження перестала здаватись аж такою дикою, а тепер — загиблий і необхідність обстежити все довкола нього, аби не впустити жодної деталі. Я любив свою роботу, але сьогодні відчув тільки гостру втому, що лягла на плечі важко, ніби каміння. 

— Лорде Ноелю, — один з помічників, що обходив територію, повернувся з новинами. — На жаль, жодні нові сліди виявити не вдалося. Порожнеча. Ми спробуємо ще опитати відвідувачів парку та, звісно, знімемо покази з охоронних заклинань, що оточують місцевість, як мінімум на вході вони мають бути. Проте навряд чи вдасться зафіксувати достатню кількість магічних еманацій.

— Так, я розумію, — кивнув я, долаючи роздратування. — Я б хотів, щоб ви продовжили опитувати свідків. Іваре! — звернувся до другого помічника, — викличи спеціаліста-портальника, а потім спробуй зняти зліпки з захисної магії іншої частини парку. Раптом вдасться знайти щось там? 

На жаль, я не сумнівався, жодної інформації ми не отримаємо. Проте зараз потрібно було, щоб помічники залишили мене на самоті і дали зосередитися на порталі. 

“І не побачили, як ти використовуєш магію, що вважається забороненою в королівстві”.

Так, і це теж. Краще не дізнаватися нікому, що я — чаклун Володаря Безодні та веду з ним постійну розмову. 

Лишившись на самоті, я спочатку оточив себе закляттям для відведення поглядів. Краще витратити трошки часу, аніж попастися, бо зовсім не підстрахувався. Потім, коли магія щільною пеленою пролягла довкруги, я зосередився на слідах порталу.

Чужа магія розірвала простір. Прозоре морозне повітря враз затягнуло Тінями, і я бачив, як пересуваються переді мною уривки чарів. Спробував зібрати їх докупи, але відчути, хто саме творив магію, ніяк не вдавалось.

Можливо, варто рухатися від зворотного? Втямити, чому саме це місце? Проаналізувати прив’язку порталу?