РОЗДІЛ 5

Агнес

Я так бігла до Ноеля, що ледь не полетіла зі сходів.

Звісно, треба було бути обережнішою, але мені так не хотілося змушувати його чекати, що я якось не подумала про кількість нещасних випадків. Ще й Вед натякав, що Ноелю потрібен порятунок...

"Не скидай усе на мене. Я не казав тобі "Біжи, ніби від цього залежить твоє життя"".

Я заледве втрималася від того, щоб показати Богові кохання язика, а тоді знову всміхнулася Ноелю, коли той відчинив переді мною двері.

Який він все ж таки гарний! Очі глибокі, просто як в книжках, і волосся здається таким м'яким, що хочеться погладити... І цей костюм йому так пасує... Шкода тільки, що він постійно намагається сховати свій милий хвостик!

Ноель теж витріщався на мене. Я відчувала, як підпалює мене його погляд. Ноеля, правда, підпалювала леді Абер...

Взагалі-то вона виявилася геть не такою суворою, якою намагалася здатися усім навколо. Просто в неї... Трохи специфічне почуття гумору.

До речі, це було її ідеєю, щоб я звала її тітонькою при свідках.

Дорогою до чайної, що знаходилась неподалеку, як виявилось, Ноель мовчав. Що б не займало його думки, виглядав чоловік трохи нервовим. Я спиралась на його лікоть і помічала, як в ритмі кроків похитується, зрідка зачіпаючи мою сукню, хвіст.

Він ніби дражнив мене, підсилюючи бажання зачепити пухнасту китичку бодай пальцем. А щоб їх так, ці дурні правила етикету!

"Цілком згоден, — гмикнув голос Веда в моїй голові, — Потім погладиш. Ти ж навіть не питала, може в нього під сорочкою густа шерсть в плямки..."

На мить, уявивши таку картину, я справді повірила підступному Богові, й вдавилася повітрям. Ноель, звісно, помітив це. Його сині очі дивилися на мене з занепокоєнням.

"Не слухай його! — гаркнув в голові незвичний голос Претемного Лі. — Нема там ніякої шерсті, в нього ж ельфійська кров. Всю шерсть ти бачила. Ну майже..."

Від цього коментаря я рясно почервоніла, так, що аж вуха запалали. 

— Ви в порядку, леді? — спитав Ноель, явно занепокоєний моїм станом. Він же бо не чув того, що двійко богів шепотіли мені на вуха, ніби кіношні янгол з демоном, що сидять на різних плечах і підбурюють головного героя до рішучих дій.

Трясця, сподіваюся хоч перша ніч не буде ніякими коментарями супроводжуватися, бо тоді я помру або від сміху, або від іспанського сорому.

— Так, я просто... Мабуть, занадто тепло вдягнулася, — хрипко промовила я першу брехню, що спала мені на думку.

— Леді Велл, у вас, здається, кров гаряча, мов у демониці, бо тут таки не жарко… — з усмішкою зауважив він.

— Можливо я просто трохи хвилююся, — визнала я, намагаючись відійти від невдалої брехні, — Хочу справити гарне враження, знаєте... Адже це наше перше... Чаювання. — я трохи пом'ялася, гадки не маючи, чи не занадто буде назвати цю зустріч побаченням, і зрештою не наважилася.

— Сподіваюсь, я не лякаю вас своїм виглядом. Я знаю, що маю недоліки... 

Хвіст стукнувся об сукню.

— Сказати чесно, все дитинство зі мною ніхто не хотів мати справи через мої особливості. Я зрозумію, якщо вам буде... Занадто.

Від його слів в мене аж серце болісно стиснулося, а тоді я відчула, як в мені піднімається обурення.

Його що, серйозно дискримінували? Цю солоденьку булочку? І він гадає, що може лякати мене?

Я зупинилася, вирішивши, що усі крапки краще розставити просто зараз, й він також зупинився, напружено дивлячись на мене.

— Лорде Ноелю, — серйозно промовила я, наближаючись до нього на крок, так, щоб наші обличчя опинилися навпроти, а тоді зазирнула йому просто в очі, — Проблема не в вас, а в тому, що ви були оточені неправильними... Особами, — я вирішила, що термін "люди", тут не пасує.

Прокляття! Якщо він знову припустить, що не подобається мені, я його просто поцілую!

В мене в голові не вкладається як такий гарний чоловік може бути про себе такої низької думки!

"А за це, — холодно гмикнув Вед, — можеш подякувати його батькові. Той добряче постарався, щоб не залишити від впевненості сина й мокрого місця".

Від згадки про того чорта в мене аж руки засвербіли. Треба буде вигадати, як помститися цьому гівнюку рогатому, щоб життя медом не здавалося!

"Коли ти доведеш лорда Дорміна до інфаркту, він потрапить до безодні й ми впхнемо його в один казан з батьком Лі. Раси різні, а падлюки однакові", — буркнув Вед.

Ноель же слабко усміхнувся.

— Я радий чути, що... Не огидний вам, леді. І радий, що ви, як ельфійка, не приймаєте... Таке ставлення до інших рас. Демони радикальніші.

— Я впевнена, що не всі демони такі. Просто вам не пощастило зі знайомствами. 

"І з батьком".

З цим важко було не погодитися. Визнаю, план Найсвітлішого мені подобався. Особливо про інфаркт і казан.