4.2

Я спробував проігнорувати дзеркало. Зараз не до батькових істерик та вимог. Вбивство набагато важливіше. Проте сконцентруватися на деталях, зробити свій розум достатньо гострим, аби він міг щось таке сприймати, здавалось просто неможливим. Я потер скроні й втомлено застогнав. 

— Не хочу одружуватися. Від цього один лише головний біль! Я не можу зосередитися на тому, що справді важливо, — пожалівся я Ліонелю. 

“Повір мені, хороша пара — не фактор відволікання, а найбільша підтримка, на яку лише можна розраховувати. Якщо не почуваєшся самотнім і маєш поруч надійний тил, можеш не хвилюватися про майбутнє”.

Я анітрохи не хвилювався про майбутнє, доки Його Величність не вирішив, що мені негайно пора одружитися. Ніби спеціально! Невже він не тямить, що зараз є речі набагато важливіші… Наприклад, вбивства. 

“У тебе, Ноелю, завжди знайдуться речі, важливіші за тебе самого, не треба бути королем чи майстром людських або демонічних душ, аби це відчути. Король просто хоче, аби ти мав пару і перестав виглядати, мов біла ворона, на фоні його лордів. Або…”

— Мені категорично не подобається це “або”.

“Або Август має на приміті якусь гарненьку кандидатку на твої руку та серце і вже готовий відправити її до тебе в обійми, аби тільки був готовий приймати. І він з превеликим задоволенням це реалізує”.

Це дуже паскудно щойно прозвучало. 

“Я б радив тобі придивитися до леді Велл. Вона симпатична, розумна, ти їй подобаєшся…”

— І вона точно не сунутиме носа у справи таємної поліції, — пробурмотів я. — На відміну від якоїсь дівчини, яку мені може підсунути король. Сам би він такого робити не став, отже, вже наслухався зітхань… А в бік такого, як я, може зітхати лише леді, якій щось від мене потрібно. До речі, нащо це леді Велл?

“Чесно?” 

— Бажано так. 

“Вона в абсолютному захваті від твого хвоста”.

Я закотив очі. Це абсолютно не смішний жарт. Але Агнес бодай не жителька столиці, тож імовірність того, що вона причетна до якихось подій, набагато нижча. Зараз, з усіма цими нерозкритими вбивствами, краще мені не зближуватись ні з ким з палацу. 

Дзеркало завібрувало ще сильніше, і я, важко зітхнувши, потягнувся до нього. Перед цим рішуче відсунув роботу вбік. Зараз не час відпочивати, звісно, мій службовий обов’язок вимагає негайного втручання у всі справи про вбивство, проте… Іноді варто дозволяти собі робити маленькі паузи. Без них я ніколи не матиму достатньо свіжої голови, аби розкрити вбивство. 

“Слава богу!” — видихнув у мене в голові Ліонель.

— Це якому? — не втримався від уїдливого фиркання я. 

“Як якому? Мені, звісно, — озвався Лі. — За те, що поселив розумну ідею про відпочинок у тебе в голові”.

Я кивнув і запустив пальці у дзеркало. Вони легко пройшли крізь гладку скляну поверхню і намацали повідомлення, залишене батьком. Я підчепив його, витягнув, розгорнув і скривився від гострих лютих літер, що нападали на мене прямісінько зі сторінки. Вони затанцювали, перетворюючись на батькове обличчя, що роздратовано повідомило мені: 

— Наша остання зустріч, Ноелю, нагадала мені про те, яким невдячним і небезпечним ти є. Я схвалюю бажання нарешті знайти родину, що здатна витримувати випробування твоєю розведеною кров’ю, проте невдоволений тим, що ти не поставив мене до відома про бажання ввести у рід де Монморенсі дівчину ельфійської крові. Крім того, я досі не бачив її детальної біографії та не маю жодних відомостей про те, чи достойною кандидаткою вона є. Сподіваюсь на твою найскорішу відповідь, що розвіє мої сумніви настільки, наскільки ти взагалі здатен їх розвіяти. Нагадую, що я не прийму наречену, що не відповідатиме вимогам будь-якої поважної демонічної родини. У випадку, якщо ти й надалі соромитимеш мене своїм свавіллям, я вимушений буду не просто нагадати тобі про місце спадкоємця в родинній ієрархії, а і про те, що ти використовуєш мої ресурси для задоволення своїх потреб. Також застерігаю тебе від дурних вчинків, таких як фіктивні шлюби та інші дурощі, поширені серед молоді. Я не дозволю  тобі знову осоромити рід Монморенсі! 

Він ще говорив, говорив і говорив, але я не втримався, зіжмакав листок і закинув його в куток столу. 

Погрози були для батька звичною справою. Зазвичай я пропускав їх мимо вух, але не хотілось, аби через мою непевну ситуацію з нареченою все так швидко полетіло шкереберть. Звісно, я витримаю і без батьківського спадку, проте…

Моє місце при дворі потребує відповідного статусу, а я не можу кинути роботу! Тим паче коли на вулицях міста орудує серійний вбивця. А він ще й має доступ до королівського палацу! 

Доведеться попередити Агнес про підступи мого батька і… Спробувати налагодити стосунки. Тому що, як би мене не здивувала новина про одруження, краще мати поруч ельфійку, аніж демоницю, і… 

Так, мені хотілось втерти носа батькові. Сильно. Лорд де Монморенсі повинен бодай раз пошкодувати про те, що зробив з моєю матір’ю і на яку доріжку штовхнув мене. 

“Отже, що ти робитимеш?” — уточнив Ліонель.

— Піду спати. А завтра зранку, свіжий та відпочилий, покличу леді Агнес на чаювання, — відрізав я.