3.4

Його хвіст сором'язливо висунувся з-під плаща, і Ноель, сердито форкнувши, підтягнув його назад. 

— Пробачте. Це прояв моїх підсвідомих емоцій. Я знаю, що порядні демони краще себе контролюють і не показують хвости...

Пухнаста китичка знов висунулась.

— Проте, на жаль... 

Привітно потрусила шерстю.

— Я не в змозі до кінця... 

Потягнулась до краю сукні...

— Себе контролювати.

З цими словами Ноель схопив себе за хвіст і завмер, тримаючи його кінчик у руці.

Я слідкувала за кожним рухом пухнастого кінчика, немов заворожена. Ото хіба що не стрибала за ним, як кішка.

Я вже знала відповідь, проте однаково не могла не спитати:

"Веде, — навіть подумки міг голос був хрипкий, що вже само по собі дивно, — якщо я зараз попрошу в нього погладити кінчик його хвоста, це буде дуже непристойно?"

"Непристойно, — погодився Вед, — Проте дуже, дуже, дуже переконливо. Знаєш... Як ельфійські вушка погладити".

Ой, матінко... Ні, для першого знайомства то, мабуть, занадто. Залишимо напотім.

— Запевняю вас, лорде Ноелю, я не маю нічого проти, він справді чарівний, — шаріючись, визнала я, не зводячи погляду з пухнастої китички, — І я не брехала. Ви мені справді дуже сподобалися. Я знаю, усе це трохи дивно та раптово, проте, коли вже так склалися обставини...

— Але ж ми з вами не бачилися жодного разу, як я міг вам сподобатися?

— Мені показали ваш портрет, — трохи ніяково промовила я. Брехуха з мене була, м'яко кажучи, не дуже, та й часу на підготовку було небагато. А від хвилювання назовні рвалися різні дурниці. Ще й Найсвітліший, як на зло, кудись подівся. Схоже, цього разу доведеться викручуватися самій.

— Батька навідував один старий знайомий... — нервово провадила я далі, стискаючи тканину сукні й готова померти від сорому, — І привіз портрети усіх вільних лордів, оскільки я вже в тому віці, коли леді зазвичай вже мають чоловіка та сім'ю...  Спочатку я була налаштована скептично, адже не шукала шлюбу, проте, побачивши ваш, я не могла відвести погляду.

Господи, та я найгірша брехуха у світі! Ще підозрілішою я могла б здатися хіба що з великою табличкою над головою з написом "Шахрайка!"

— О... Старий знайомий... — Ноель чомусь спохмурнів. — Портрети неодружених лордів... Що ж, я розумію, хто б це міг бути. В такому випадку, леді Велл... Агнес, мені пощастило, що ви погодилися на мою кандидатуру. Проте я не впевнений, що справді вам підійду. Не приховуватиму, мені потрібен шлюб, проте силувати леді до нього я не буду, тож... Наполягатиму щонайменше на знайомстві, під час якого ви чітко зрозумієте, з ким маєте справу.

— Звісно! — дещо розгублено погодилася я, — Не думайте що я чекаю, шо ви візьмете за дружину незнайомку, що раптово звалилася вам на голову. І, звісно, я не хочу зловживати вашою гостинністю... Для мене самої все це дуже раптово. Але, запевняю вас, я тут з власної волі. Мене до цього ніхто не силував.

Після цього між нами ненадовго запала ніякова тиша, під час якої я спіймала на собі задумливий погляд Ноеля, і спитала:

— А як... Ви воліли б провести наше знайомство?

В мене був досвід ніякових перших побачень в рідному світі, проте стадія знайомства переважно проходила у соцмережах, і не завжди була приємною. Зазвичай очікуєш більше дізнатися про людину, її мрії та хоббі, а не почути, що місце жінки — на кухні, й побачити відверті та часто ще й жахливі фотографії з непристойними пропозиціями, від яких хочеться сунути телефон у м'ясорубку та тричі покрутити.

Так, зі мною таке бувало. Тіндер — жахливе місце

— Для початку я мушу знати, чи ваш батько, леді, подбав про місце вашого проживання, чи мені варто самому потурбуватися про це? 

"Він не натякає тобі жити у нього, — підказав Вед, — і до весілля це жахливо непристойно. Найкраще, що може запропонувати тобі Ноель — це пожити у його кузини, племінниці його матері. Доволі сердита персона, і вони не дуже ладнають. Раджу сказати, що батечко уже про все подбав".

Ага, тобто тропу "одне ліжко" поки що можна не чекати...

Глитнувши, я подумки жахнулася перспективі знайомства з іншими рогатими родичами Ноеля, що будуть розповідати мені про нечисту кров, й всміхнулася:

— Дякую, лорде, мій батько про все подбав. Я маю де зупинитися.

— Дуже радий це чути, — з явним полегшенням зітхнув Ноель. — В такому випадку... Ви бажаєте щось обговорити, чи краще перенесемо наш діалог на завтра? Я б з задоволенням запросив вас на чаювання у леді Молферроу.

"Леді Молферроу — жінка, що тримає заклад для зустрічі майбутніх закоханих, аби випадкова розмова не стала причиною для негайного одруження. Така собі підстраховка, — пояснив Вед. — Там все дуже пристойно, їй довіряють. А зараз твій наречений намагається відправити тебе подалі, й заспокоїтись, з головою пірнувши у черговий звіт про вбивство. Страшенно захопливе чтиво!"

Ну, я сама колись читала детективи, тож не мені судити. І нав'язуватися, певно, не варто, годі вже і того, що я на нього усе це вивалила, звалившись, мов сніг на голову...